"Бо простіше наср*ти в життя комусь від нєчегодєлать, аніж взяти на себе відповідальність", - журналістка про сусідів, які "не чули" крики голодних дітей

"Був у мене в житті випадок, коли сусідка грозилася викликати до мене соціальну службу з перевіркою. У Квітки був бронхіт і треба було тричі на день робити інгаляції. Вона всіляко цьому противилася: лягала на підлогу і гупала ногами, кричала, втікала і ховалася по кутках. Зазвичай сам процес спротиву займав близько 15 хвилин. Потім все проходило і вона спокійно дихала з маскою", - написала журналістка Христина Бондаренко на своїй сторінці у "Фейсбуці", передають Патріоти України.

Першого ж дня перед сном близько 21 ночі у двері почали стукати ледве не ногами. Відкриваю - тьотка вривається в квартиру з криками: "Покажіть свою дитину!" Квітка дико лякається і залазить на мене, як на дерево. Кілька секунд нерозуміння і далі вона видає текст:

- Я сосєдка. Ваш рєбьонок так кричит, што моя собака іспугалась. Я сказала консьєржкє про вас і завтра к вам прійдьот социальная служба.

Не маючи жодного бажання щось пояснювати, я в офігіванні закрила двері. Ніхто, ясна річ, не прийшов наступного дня. Квітка після того менше каверзувати перед лікуванням не стала, але за тиждень ми вилікували інгаляціями бронхіт.

Все це я до чого. У нас чомусь заведено лізти у життя інших - повчати там, стежити, пліткувати. Але у ситуаціях, коли це втручання справді потрібне, всі ці моралізатори кудись зникають. Коли чоловік дико б'є дружину. Коли мати лишає дітей на 9 днів самих без їжі. Блін. Де були сусіди? Де була поліція, коли ці малі, вочевидь, кричали і стукали в двері? Де всі ці небайдужі, коли ситуація стає критичною? Ніде. Бо простіше наср*ти в життя комусь від нєчегодєлать та заздрощі, аніж взяти на себе відповідальність за біду іншого та реально допомогти.