"Брат - мій янгол-охоронець, своєю смертю він врятував мені життя", - кіборг

Якось почув від побратимів про вельми шанованого бійця нашої бригади, «кіборга» Олександра Голуба. Сашко якраз повернувся на фронт із київського шпиталю, і мені закортіло з ним познайомитися, написав Андрій Міхейченко, інформують Патріоти України з посиланням на Народну армію.

Знайшов хлопця швидко. Виявилося, що він має веселу вдачу, тому спільну мову ми знайшли одразу. Погомоніли про те, про се, потім я запитав:

— Сашку, а як ти почувався цього разу в столиці?

— Як дикий! Мозок не сприймав за норму те, що бачили очі. Навколо стоять і їдуть тисячі авто, блискучі, різнокольорові! Людей — море, музика грає, працюють світлофори — і ніякого тобі світло- й шумомаскування! А я посеред усього цього наче барвистий фазан: у заляпаному глиною з Донбасу камуфляжі, зате весь у новісіньких шевронах…

— Рік війни для тебе як минув?

— Та без нудьги: з двома пораненнями й контузією, трьома ротаціями в донецький аеропорт, купою приколів і кепських ситуацій.

— Про ДАП щось пригадаєш? — запитую й одразу жалкую про це, бо Сашко враз стає геть іншим. Суворим.

— Ти, Андрію, сам воюєш. Що хочеш нового почути? Хіба що…

І «кіборг» розповів.

Разом із ним у бригаді воював його двоюрідний брат. Сашко відбував третю ротацію в ДАПі. Йому наказали зайти в диспетчерську вежу, щоб підтримати коригувальника вогню й протриматися там тиждень.

Через деякий час у вежі з ним зв’язалися товариші й повідомили, що його брата вбив ворожий снайпер. Сашко замінився, повернувся в штаб частини, повіз ховати додому тіло рідної людини. А після поховання дізнався, що через деякий час після його від’їзду диспетчерська вежа впала внаслідок потужного обстрілу…

— Ти не думав, що своєю загибеллю брат урятував тобі життя? — розраджую Голуба.

— Саме так і думаю! Видно, хтось там, на небесах, вирішив зробити брата моїм янголом-охоронцем.

Намагаюсь відволікти Сашка від важкої теми:

— Ти щось казав про фронтові приколи…

Той знову веселішає:

— Ой, та це ж на місяць розповідей! Але найприкольнішим було те, що ми повернули не туди, коли виїжджали з аеропорту. Уявляєш, заїхали в Донецьк, до російських бойовиків. Як ми звідти рвонули, не передати!..

— Мабуть, швидко?

— Та я б сказав: швидко-швидко!