Четвертий рік війни. Чи допоможуть заборони поїздок чиновникам "закрити" Росію, - експерт

"На четвертому році війни в українському суспільстві так і не сформувалось чіткого уявлення про те, що робити з Росією. І дискусії навколо поїздок вітчизняних чиновників до РФ лише показали, що суспільної згоди поки що немає." Про це пише на сайті УНІАН заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко, передають Патріоти України, продовжуючи:

Протягом тижня нам презентували два варіанти такої заборони. Один – як пропозиція від СБУ, другий – законопроект №7187, внесений нардепами.

Спочатку про зміст. Проект від СБУ передбачає встановлення кримінальної відповідальності за «відвідування особами, уповноваженими на функції держави та місцевого самоврядування, Російської Федерації з метою заподіяння шкоди інтересам України». У цій нормі аж три складових, які повинні відбутись одночасно: політик, відвідування РФ, заподіяння шкоди інтересам України. Чесно, достатньо було б двох. Будь-яких. Тим більше, можна подумати, що шкоду інтересам країни можна наносити виключно під час поїздок до Росії…

Але найголовніше завдання – як довести, що мета поїздки – нанесення шкоди інтересам України? Знаєте, скільки осіб було засуджено за схожою статтею – «державна зрада» – у 2014 році, коли йшов період активних військових дій та виявлення зрадників серед силовиків? Одна людина. А у 2015? Аж двоє! Хоча це вже більше претензії до «дієвості» судової системи.

Другий, депутатський проект передбачає пряму тимчасову заборону відвідування Росії державними службовцями. Тимчасово. Доки Росія не втратить статус агресора.

Чи є недоліки у депутатському законопроекті? Не стільки у проекті, скільки у його реалізації. Він передбачає систему виключень – похорони родичів та невідкладне медичне лікування. А коли є система виключень, то будуть і зловживання. Особливо щодо медичного лікування – невже ФСБ вже не вміє робити «липові довідки»? Ой. Ну, сходіть до будь-якої «районки», там зроблять. Це проблема української системи ad hoc - виключень. Системи, де виключення стають нормою для обраних.

Після вивчення цих законопроектів виникає і питання, яка їхня кінцева мета. Навряд чи йдеться про убезпечення держави від зрадництва політиків та чиновників. Чи слід вважати, що відвідування українським політиком Білорусі чи Польщі з метою нанесення шкоди інтересам України не таке страшне? Чи російські спецслужби вже настільки знекровлені в Україні, що не можуть звідси давати «цінні вказівки» своїм агентам?

Скажу більше: територіальна близькість для проведення підривної роботи – це мислення ХІХ століття. У сучасному інтернет-світі вербувати і давати «цінні вказівки» можна, перебуваючи за десять тисяч кілометрів від «об’єкту». І система терору, організована ІДІЛ – прямий доказ.

Мета цих проектів інша: вчергове довести, що РФ – агресор. Бо сам факт поїздки представника української влади до держави-агресора виправдовує Росію, нівелює її вину у військової агресії. І як після цього доводити світові, що Росія - ніякий не посередник, а війна – не громадянська, коли наші політики спокійно «вештаються» просторами Федерації?

Ну, і, звичайно, ще одна мета – обмежити відвідування вітчизняним політичним істеблішментом їхньої власності в РФ, мовляв, не слід вкладати гроші у економіку держави-агресора.

З іншого боку, дискусія щодо наших стосунків з Росією не стихає і навряд стихне після внесення цих законопроектів. Ми досі не дали собі відповідей на питання, на кшталт, які стосунки у нас з Росією? Якщо вона агресор, то чого у нас все ще лишаються дипломатичні зв’язки? Чого у 2016 році українські інвестиції в РФ та російські в Україну зросли, порівняно з 2015-м? І так далі…

Все це формує половинчастість будь-яких наших кроків і частина населення продовжуватиме сприймати українську політику відносно обмеження «спілкування» з агресором як чергову підступність «хунти».