Чому я все одно вірю в Америку

Британський журналіст, редактор Financial Times і засновник FT Magazine, старший науковий співробітник Інституту Reuters при Оксфордському університеті Джон Ллойд пояснює, чому він вірить в Америку та оптимістично настроєний щодо президенства Трампа, передають Патріоти України з посиланням на nv.ua

Ставки обнуляться, коли світ глибше впаде в депресію

Я оптимістично налаштований щодо президентства Трампа. Як і багатьох, хто не підтримує його, мене налякала перемога республіканця на виборах. Однак, навряд чи його президентство стане втіленням усіх наших найгірших очікувань. Головна причина мого оптимізму – традиція свободи, невикорінюваний плюралізм і, як сказав би популіст, американський народ. І це максимум «оптимізму», на який сьогодні можуть розраховувати ліберали.

Я належу до тих, хто серйозно наляканий, але водночас зберігають оптимізм. Причин для цього декілька:

По-перше, фашистському лідерові потрібні фашисти. Звісно, у Сполучених Штатах є й такі (Ку-Клукс-Клан тощо), вони раді перемозі Трампа. Але більшість виборців Трампа не належать до цього табору. Фашисти хочуть сильну державу, щоб знищити ворогів і забезпечити себе робочими місцями. А виборці Трампа – робочий і середній (або вищий середній) клас – хочуть, щоб держава менше втручалася в їхнє життя. Ультраправим потрібен внутрішній (для нацистів це були євреї) або зовнішній (як у випадку з фашистською Італією, яка вирішила здійснити криваве захоплення Африки) ворог. У типових фашистських державах – Італія з 1920-х і Німеччина з 1930-х – населення було доведене до відчаю. Злидні і приниження були настільки сильними, що люди були готові підтримувати фашистів і нацистів. Це ніяк не можна порівняти з тим становищем, в якому сьогодні перебувають американці. Та й Трамп вочевидь не настільки безжалісний як Беніто Муссоліні або Адольф Гітлер.

По-друге, наріжним каменем конституції Сполучених Штатів є свобода. Громадянська і конституціональна свобода – це загальноприйнята валюта політики. Наприклад, Верховний суд США дозволив корпораціям робити практично необмежені вкладення у виборчі кампанії після розгляду справи неурядової організації Citizens United проти Федеральної виборчої комісії. І головним аргументом при цьому стала Перша поправка, яка гарантує свободу слова. Друга поправка, яка гарантує право на носіння зброї, практично позбавила законодавців можливості запровадити ефективні закони в галузі контролю над розповсюдженням зброї. Мало де, крім Сполучених Штатів, конституція відіграє настільки важливу і часто суперечливу роль у суспільному житті, як тут. Пристрасний захист конституції з боку американців дозволив зберегти її систему стримувань і противаг, а також не допустив ерозії давно встановлених прав. Конституції і закони настільки сильні, наскільки сильна їхня суспільна підтримка.

По-третє, американські ЗМІ, які пильно стежать за діями влади, перебувають не в найкращому стані. Вони присоромлені тим, що занадто сильно сподівалися на опитування, які запевняли, що вибори виграє Клінтон. Медіа переживають страшне падіння доходів від реклами. Трамп, знову демонструючи свій інфантилізм, любить жартувати над провідними ЗМІ, вказуючи на те, якого сильного удару він завдав їхній гордості. Ангажованість кабельних телеканалів, що наслідують Fox, ймовірно, стане більш помітною після цієї кампанії. Лише небагатьом медіа вдалося зберегти репутацію під час останньої виборчої кампанії. Але такі видання як New York Times пообіцяли, що врахують свої помилки. До того ж у виборців тепер є доступ до сотень джерел онлайн-новин і багатьох сайтів, які прагнуть бути об'єктивними. Кращі американські репортери і редактори встановили світові стандарти журналістики і не зречуться свого обов'язку контролювати владу.

По-четверте, американці відомі своєю здатністю адаптуватися. Вони менше пов'язані традиціями, ніж європейці, і не бояться змін. Багато хто вважають, що ці вибори продемонстрували фанатизм і ксенофобію американського суспільства. Але, можливо, вони лише продемонстрували рівень відчуженості білого робочого класу, що порівнянно з рівнем відчуженості афроамериканського населення, виявленим у 1960-ті роки. І новому президенту доведеться займатися потребами цього відчуженого населення. Цілком можливо, що Трамп лише погіршить становище невдоволених. Американським лібералам треба переглянути свої підходи, як і європейським лівим. І перші, і другі активно займуться цим, нехай і витративши якийсь час. Європейцям потрібно усвідомити, що мільйони молодих чоловіків і жінок – близько 40% в Італії, Іспанії та Греції – не можуть знайти собі роботу.

По-п'яте, не факт, що Трамп стане з таким само запалом розривати міжнародні договори, з яким він про це говорив під час передвиборчої кампанії. У Трампа є республіканська більшість в обох палатах парламенту, але не санкція Республіканської партії на подібні рішення. Можливо, партійні законодавці згодні з тим, що члени НАТО мають виділяти більше коштів на підтримку Альянсу (і деякі європейці згодні з цим), але багато республіканців підтримують НАТО, причому сильно. Навіть більше, після перемоги на виборах Трамп зустрівся з Бараком Обамою, і підтвердив, що підтримуватиме тісні відносини з Альянсом.

Ця віра мені здається виправданою завдяки традиції, конституції і довгому списку американських інтервенцій на стороні свободи (навіть якщо інколи це оберталося катастрофою). Ставки обнуляться, коли світ глибше впаде в депресію, а зростання безробіття в результаті роботизації та комп'ютеризації економіки потихеньку стає реальністю. Але раз на те пішло, ставки обнуляються всюди – навіть в ослабленій і економічно застійній Європі. За таких умов американським лібералам треба вірити в конституцію з її системою стримувань і противаг, балансу інституцій, гарантіями свободи слова і преси. А найбільше вони мають вірити в американський народ, включно з тими, кого вони звинувачують у перемозі Трампа. Зрештою, вони не мають іншого вибору.

Повна версія статті: Джерело