
"Кіровоград. 30 років тому. Кам’яне місто. Де його дерева? Продуктовий. Вітатися не прийнято.
- Што вам?
- Шматочок шинки, будь ласка.
- Чєвоооо?
- Можна ще цукерочок загорнути.
- Шо ета такоє?! – прадавщіца не розуміє жодного слова і безпорадно озирається на уборщіцу, яка саме з шваброю протирає підлогу, штовхаючи нею по ногах відвідувачів.
- Да ета відать студєнти пєдінстітута, апять прішлі павийо…вацца. Ану нармальна разгаварівайтє!" - пригадала Ніцой історію з власного життя.
Сьогодні, за її словами, у місті, все-таки, відчутні певні зміни у свідомості людей, проте, на її думку, вони є слабкими.
"Кропивницький. Сьогодні. Затишне зелене охайне місто. Продуктовий.
- Здравствуйтє! – зустрічають продавці покупців усмішкою.
- Доброго дня! А можна українською?
- Будь ласка!
- Скажіть, а чому ви не з української починаєте? Ми ж Україна?
- Нууу, ми как-то так прівиклі", - розповіла Ніцой.
На вулицях, у парках, маршрутках, як і 30 років тому, не звучить жодного слова українською, проте й ворожості до мови не відчувається, зазначає вона.
"Близько 150 років тому Марко Кропивницький заснував тут перший професійний український театр. Колеги-театрали за українські постановки вважали Кропивницького клоуном, який недоречно "приколюється". Публіка вороже ставилася до українських вистав, як і до всього українського. Який же ж повільний, цей еволюційний шлях..." - констатує письменниця.
Ніцой переконана, що українська "повинна бути на першому місці, бо це Україна, а її мова - візитна картка".

Бригада сильна тоді, коли кожен на своєму місці. Хтось веде вогонь, хтось керує дроном, хтось розміновує шлях, хтось рятує життя, а хтось допомагає втриматися морально. 127 Харківська ОВМБР запрошує до команди. Серед вакансій:. Не знаєш, яка посада тоб...
Спробуйте простий експеримент. Назвіть, скільки грошей зараз на вашій картці. Можливо, ви відповісте майже до гривні, бо банківський застосунок давно став частиною дня. Тепер друге запитання. Який у вас рівень холестерину ліпопротеїнів низької щільност...