"Кіровоград. 30 років тому. Кам’яне місто. Де його дерева? Продуктовий. Вітатися не прийнято.
- Што вам?
- Шматочок шинки, будь ласка.
- Чєвоооо?
- Можна ще цукерочок загорнути.
- Шо ета такоє?! – прадавщіца не розуміє жодного слова і безпорадно озирається на уборщіцу, яка саме з шваброю протирає підлогу, штовхаючи нею по ногах відвідувачів.
- Да ета відать студєнти пєдінстітута, апять прішлі павийо…вацца. Ану нармальна разгаварівайтє!" - пригадала Ніцой історію з власного життя.
Сьогодні, за її словами, у місті, все-таки, відчутні певні зміни у свідомості людей, проте, на її думку, вони є слабкими.
"Кропивницький. Сьогодні. Затишне зелене охайне місто. Продуктовий.
- Здравствуйтє! – зустрічають продавці покупців усмішкою.
- Доброго дня! А можна українською?
- Будь ласка!
- Скажіть, а чому ви не з української починаєте? Ми ж Україна?
- Нууу, ми как-то так прівиклі", - розповіла Ніцой.
На вулицях, у парках, маршрутках, як і 30 років тому, не звучить жодного слова українською, проте й ворожості до мови не відчувається, зазначає вона.
"Близько 150 років тому Марко Кропивницький заснував тут перший професійний український театр. Колеги-театрали за українські постановки вважали Кропивницького клоуном, який недоречно "приколюється". Публіка вороже ставилася до українських вистав, як і до всього українського. Який же ж повільний, цей еволюційний шлях..." - констатує письменниця.
Ніцой переконана, що українська "повинна бути на першому місці, бо це Україна, а її мова - візитна картка".
Журналіст та блогер «Апостол» Дмитро Карпенко після початку повномасштабного вторгнення взяв інтерв’ю у більш як півтора тисяч полонених росіян. На каналі «Ісландія» Карпенко поділився, яка історія, розказана окупантом, змусила волосся на його голові р...
У липні росіяни окупували 564 кв. км території України, вийшовши фактично на ті самі цифри, що і в червні. Про це повідомляє DeepState у суботу, 2 серпня, передають Патріоти України. Аналітики провели кореляцію між штурмовими діями та відношенням окупо...