"Діти йдуть до школи на початку березня": Українка розповіла про своє життя в Аргентині

"Навіть до ледь знайомих людей аргентинці звертаються “моя любов”, а 15-й день народження дівчат святкують гучніше, ніж весілля. Я ніколи не мріяла, навіть, про подорож до Аргентини і вже геть не підозрювала, що буду тут жити. Але я вже живу тут протягом восьми років і хотіла б поділитися своїми роздумами та цікавими фактами про цю країну. Це буде мій особистий погляд, і він, звісно, може дещо відрізнятися від думки інших людей, що живуть тут чи відвідували коли-небудь Аргентину", - пише українка Роксолана Гнатюк у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

Новий рік – посеред літа

З уроків географії мені було відомо, що Аргентина розташована у Південній півкулі, але звикнути до того, що літо тут в грудні – лютому, дуже важко. Для мене це просто літо, а коли починаю згадувати, який місяць, мій мозок намагається видати, щось на зразок – “це середина липня”, аж ні, виявляється це – січень.

Я більше звикла до святкування Різдва та Нового року з морозцем та снігом, а тут це можна поєднати з плаванням у басейні. Заходиш в торговий центр, відчуваєш приємний холод від кондиціонерів, бачиш святково прикрашені ялинки та новорічні гірлянди і думаєш: “Свято наближається”. Виходиш назовні – сонце світить у очі, сильна спека, і різдвяно-новорічний настрій швиденько зникає, як джин у пляшці. Мені здається, що все-таки зимою Різдво має особливий і неповторний дух, що дуже важко відчути влітку.

Відповідно, перший день школи в Аргентині не першого вересня – а в перші дні березня. У школярів початкової та старших шкіл – різні дати початку навчального року. Також, на початку вересня у мене День народження, і мені важко усвідомити, що це не початок осені, а останні дні аргентинської зими.

На початку свого приїзду в Аргентину, я потрапила у “географічну халепу”. Ми збиралися в подорож до водопадів Ігуасу, що на півночі країни. В Буенос-Айресі ще не було дуже тепло і я взяла речі, які носила в цей час, – джинси, куртку. І вже на місці я зрозуміла, що на півночі Аргентини більш спекотно, ніж на півдні і мені прийшлося докупляти шорти.

Загалом Аргентина – спекотна країна. Але в зв'язку з високою вологістю температурне відчуття тут зовсім інше, ніж в Україні. Наприклад, +25 °С – це досить тепло як для України, можна ходити в шортах, футболках, сукнях. А от для Аргентини це мало – зверху на сукню ще треба накинути легеньку кофтинку чи курточку. Зимою я страшенно тут мерзну. Знайомі аргентинці, щойно знижується температура, звично запитують мене – “Але ти ж звикла до такого холоду?” Важко пояснити, що я звикла зовсім до “іншого” холоду. І що безвітряні -2-3 °С зі снігом – відчуваються набагато тепліше, ніж плюсова температура з високою вологістю.

Обійми та компліменти – не лише для коханих

При зустрічі аргентинці не обмежуються лише словами “привіт” (Hola – іспанською) чи “доброго дня” (buenas días). Вони неодмінно обіймаються й цілуються. І притримуються досить близької відстані при розмові. Спочатку мені було неймовірно важко звикнути до обіймів незнайомих та чужих людей, особливо на багатолюдних вечірках. Але спробу уникнути тактильного контакту аргентинці можуть сприйняти як невихованість.

Місцеві жителі екстраверти – відкриті до спілкування, завжди в побуті говорять “моя любов” (mi amor), “моя королева” (mi reina), “красуня” (hermosa). Але це просто приємні слова. Не обов'язково той хлопець, що говорить вам “моя королева”, має на рахунок вас якісь серйозні думки. Навіть слова “я тебе люблю” теж, здебільшого, є виявом дружньої симпатії.

Аргентинці також часто називають іншу людину “товстий” (gordo) чи “худий” (flaco), але на ці слова ніхто не ображається, це скоріше звертання, ніж опис зовнішності людини.

Чоловіки на вулицях активно звертають увагу на жінок. Вони можуть говорити гарні слова, оглядатися, свистіти вслід. Тобто робити все те, що в Північний Америці розцінили б як sexual harassment.

Родинна вечеря о півночі

Аргентинці вечеряють дуже пізно. Правило не їсти після 6-ої вечора тут не працює. Ресторани відкриваються не раніше 8-ої вечора, а то і о 9-ій.

Одного разу, коли ми виходили з ресторану опівночі, туди якраз заходила родина з однорічним малюком. Це дуже типова ситуація для Аргентини, особливо для вечора п'ятниці чи суботи. Ніхто засуджувати батьків за порушення режиму малюка тут не буде. Дітей беруть із собою майже всюди, у багатьох кав’ярнях є ігрові кімнати, а високі дитячі стільчики усюди – від дорогого ресторану до найпростішої забігайлівки.

День народження 15 років – крутіше за весілля

На відміну від США, де святкують sweet sixteen, “солодкі шістнадцять”, аргентинські дівчатка святкують п’ятнадцятиріччя (Fiesta de quince). Мені пощастило побувати на кількох Fiestas de quince, і я була вражена їхнім розмахом.

Батьки винаймають найкрасивіші салони, для святкування роблять неймовірні декорації, шиють фантастичні сукні. Значимість та вартість цієї вечірки дорівнює весіллю, а часом і перевищує його за кількістю гостей та розмахом. І наприкінці таких вечірок всім гостям дарують подарунки на пам'ять. Часто це – симпатичні невеликі подаруночки, але знайомі розповідали, що заможна однокласниця їхнього сина подарувала своїм однокласникам ноутбуки. Часом п'ятнадцятирічні дівчатка їдуть з подругами у подорож, наприклад, у Діснейленд.

Аргентина — привітна й надзвичайно цікава країна. Вона досить складна для еміграції, тим більше зараз, у час економічної кризи, але надзвичайно приваблива для туристів. Адже саме тут є одні з найкрасивіших водопадів світу – Ігуасу; неймовірно живописна дорога семи озер у провінції Неукен; найпівденніше місто земної кулі Ушуая; національний парк льодовиків Лос-Гласьярес; курорт Сан-Карлос-де-Барілоче, який називають аргентинською Швейцарією.

І це лише кілька назв з великого переліку цікавих місць, які можна відвідати в цій прекрасній країні. І до речі, українським туристам для в’їзду в країну віза не потрібна. Тож якщо ви й досі в роздумах над тим, де провести свою чергову відпустку, — прилітайте до Аргентини".