До відома міністра оборони: Сапера, який загинув на бойовому завданні, офіційно представляють військовим, який діяв самовільно, - однополчанка (документ)

Український військовослужбовець, сапер Анатолій Гаркавенко ( "Морячок") загинув під час виконання завдання, яке дав його безпосередній командир, а не під час самостійного виходу на мінне поле, як пишуть в офіційних документах. Про це пише наречена Гаркавенка, його однополчанка Валерія Бурлакова на своїй сторінці в Facebook, зазначають Патріоти України.

За її інформацією, 30 січня Гаркавенко пішов на мінне поле, "бо то був наказ його безпосереднього командира, офіційного виконуючого обов'язки командира нашого з ним взводу (2-й взвод, 1-а рота, 1-й батальйон, 93-я ОМБр, місце дислокації - шахта "Бутівка") "Директора". "Це Юрій Коваль. Потрібно було знайти те, що поставив в зеленці один колишній наш боєць, якого тоді якраз поперли з роти", - пише вона.

При цьому Бурлакова наводить офіційну відповідь з приводу смерті нареченого і однополчанина. Згідно з документом, Гаркавенко загинув від множинних осколкових поранень "у вільний від виконання службових обов'язків час". "Справа в тому, що, дочекавшись нарешті вільної хвилинки, він, Андрій Котовенко (" Кот ") та Ігор Ронг" самостійно без дозволу відбули для проведення розвідки в лісосмугу, підконтрольну НВФ", - підкреслила вона. наводимо допис Валерії повністю, без змін:

"Про те, що територія підконтрольна НЗФ та замінована особовий склад був проінформований», - йдеться у документі, який я мала нещастя побачити. Ок. Ми-то, звісно, думали, що між нашими позиціями та позиціями сєпарів – нейтралка. Але з тим, що сапер був проінформований, що територія замінована, я не можу не погодитися...

Не будемо говорити про те, що саме сталося 30 січня у зеленці – чи вибухнула справді згадана в телеграмі Ф-1, чи монка, чи це взагалі радіокерований фугас. Не будемо і про те, як це могло статись. Версії є - і дуже логічно, що вони є в нас, а не в тих, хто «проводить розслідування», але на місці ніколи не був і з двома хлопцями, які у той день вижили, ВЗАГАЛІ НЕ СПІЛКУВАВСЯ… Бо зараз мова про інше.

… Взагалі-то, Морячок не хотів саперити до весни. Ви не повірите, на вулиці ЛЕЖАВ СНІГ. Але у зеленку 30 січня пішов: бо таким був наказ його безпосереднього командира, офіційного виконуючого обов’язки командира нашого з ним взводу (2 взвод, 1 рота, 1 батальйон, 93 ОМБр, місце дислокації - шахта «Бутовка») Директора. Це Юрий Коваль. Потрібно було знайти те, що понаставляв у зеленці один колишній наш боєць, якого тоді якраз поперли з роти (це окрема весела історія про донецьких пацанів і про крадіжки та продаж зброї у ЗСУ – але ми і про це зараз не будемо, довго) - і зняти або переставити.

Про те, що це наказ взводного, а не геніальна ідея Морячка, я знала від самого Толіка. А навіть якби й не знала: вже потім, коли ми з хлопцями поверталися з похорону, стали свідками іншої зворушливої картини. Дніпропетровськ. Маленька кухня зйомної квартири. За столом – я, Крот, Гєра і поранений осколком через кілька днів після загибелі Морячка взводний, Директор. Директор ставить музику з мобілки, плаче, і згадує, що це він послав Морячка в зеленку. Не думаю, що після цього він колись заперечить це. І тим більше в жодному разі не звинувачую ні в чому командира. Це війна (!).

Тепер про інших двох хлопців. Усний наказ Директор віддавав безпосередньо Морячку. Морячок, у свою чергу, взяв із собою в зеленку Ігоря Слайка (наш 2 взвод, 1 рота) та Андрія Котовенка (3 взвод, 1 рота). Чи є в цьому якийсь дисонанс? Ні. Бо саме за такою схемою завжди і працювали.

Так, наприклад, коли ще восени за наказом Вітра, безпосереднього командира нашої роти, Морячок вперше за цю ротацію ходив мінувати зеленку (він вже був там влітку з "Правим сектором", добре знав місцевість) – Вітер не казав, хто піде з ним. Морячок сам вирішував кого взяти з собою щоб ___прикривали___ його під час роботи – куди без цього? …

І я тоді довго ревіла і ображалась – бо Морячок пообіцяв взяти з собою мене, але Вітер вніс один-єдиний коректив: дівчат не брати. Безпосередньо замість мене тоді пішов наш з Морячком близький друг з першого взводу нашої роти, Mukola Smirnov. Впевнена, що Смірнов чудово пам’ятає цей день. І так надалі було завжди – діяло правило «без дівчат», а так – будь хто з бійців, будь ласка.

Якби я підірвалась в зеленці – оце б дійсно було «самовільно без дозволу». Щодо решти - в жодному разі. І так всюди і завжди. І, повторюсь, все усно. Ніхто не видає письмовий наказ про те, наприклад, що я маю о шостій ранку кабанчиком оббігти всі позиції і нагадати не відкривати поки що вогонь - бо Морячок виконуючи інше завдання (ніхто крім нас, ггг) лізе тупо в пекло встановлювати камеру. Якби мене тоді на чужій позиції завалили - це теж самоволочка була б? Чи треба все ж вірити своїм командирам?

В уважних людей виникне чудове питання: чому сапер, тобто Морячок, був оформлений кулеметником? ТОМУ ЩО ЦЕ УКРАЇНСЬКА АРМІЯ. Тому що нас – добровольців, які вже мали серйозний бойовий досвід і вирішили підписати контракт щоб спокійно воювати за свою країну далі – оформлювали у 93 ОМБр без медкомісії (коли один лікар розписується і ставить печатки за всіх – це рахується?) і без учєбки.

Потім розкидали, незалежно від справжньої спеціальності, просто по будь-яких вільних посадах (при цьому ротний мав документи про те, що Морячок вчився у ДСНС на сапера і сам попросив їх надати). І відправили на першу лінію на наступний після підписання контракту до-кінця-АТО день. Чи ми заперечували? Ні. Ми воювати йшли, а не заперечувати. Ми хотіли воювати, і хто ще живий - хоче.

… Раніше ми воювали без оформлення. І, звісно, ні на що не сподівалися. Але тоді - у добровольчих батальйонах - і ставлення до нас було інакшим. І люди інші навкруги були. І, тим більше, повірте, коли хтось з нас хотів виїхати хоч на тиждень з передової, аби трохи прийти до тями – нам йшли назустріч… Ми з Морячком після трьох місяців на лінії вогню нон-стоп попросили відпустити нас на тиждень додому одружитися. Ну, не відпустили. «Встигнете».

Така вже доля контрактників, правда? Але якщо ми, б...ь, справжні контрактники – то, може, ви б спромоглися виплатити якісь гроші мамі Морячка, в якої загинув єдиний син? Надати хоч якісь соціальні гарантії, право нормально лікуватися і, знову ж таки, хоч якусь допомогу родині Кота, якому практично відірвало ногу (не на вулиці) і який на все життя тепер залишиться інвалідом? І хто зна, коли і ким зможе нормально працювати – щоб забезпечити дружину і маленького сина?

Вам немає на чому економити? Ви, б…ь, мало зекономили на тому, що не видавали нам, бійцям на передовій, ані бронежилетів, ані касок, ані спальників (о-о-о, скільки я чула про чудові зимові спальники, які має кожен боєць ЗСУ)? Чи на тому, що ми бензин для генераторів часто змушені були купувати за власний кошт, чи на тому, що дрова не привозили – і Марко з пацанами їхали в посадку їх пиляти? Чи на бойових наших, таких, ніби ми на Хрещатику у кафе сидимо?.. Ми не жалілися. Дякуємо, що дозволили повернутися на передову. Що дали автомати 70-80 років.

Але всьому є межа. Хлопці ідуть виконувати наказ командира. Один з них гине. Другий залишається інвалідом. Півтора місяці ведеться в бригаді, яка роздає медалі швачкам, внутрішнє РОЗСЛІДУВАННЯ – в ході якого горе-слідчі навіть на місце інциденту не потрапляють, бо, куди подітися, там «заміновано» і це «територія підконтрольна НЗФ»… це я, дурепа, могла там ходити – а такі поважні люди ніколи.

Ведеться розслідування, в ході якого горе-слідчі НЕ беруть свідчень ані у нашого взводного, який віддавав наказ (маю запис телефонної розмови, у якій він це підтверджує, навіть якщо його змусять змінити думку). Розслідування, в ході якого горе-слідчі НЕ говорять навіть з двома пацанами, які на місці події були і вижили. Розслідування, в ході якого виявляється, що хлопці просто так розважалися у вільний час - на жаль, не без жертв. Ви серйозно, вельмишановні полковник В.В. Клочков, підполковник І.О. Василенко і майор С.А. Новіченко?...

З повагою,

Санінструктор 2-го взводу 1 роти 1 батальйону 93 ОМБр (якщо щось - я такий само санінструктор як Гаркавенко був кулеметником, ще й з вкрай необхідним для виконання обов’язків медика підствольним гранатометом…)

І ні, я не видалю цей пост, хто б мені не подзвонив, як це раніше бувало в мене і не тільки з будь-якими неприємними постами про наші чудові армійські будні. Бо задовбали. Бо ви брехали, що відправили мамі Морячка всі необхідні для отримання компенсації документи ЩЕ НА ПОЧАТКУ ЛЮТОГО, тільки от дорогою вони десь загубилися. А тепер виявляється, що тих документів і не було в природі - зате є інші.

Поширюємо, пацани звісно ж, всі дійові особи залюбки поспілкуються з журналістами, юристами і просто приємними людьми." - написала Валерія.