"Французи працюють більше за нас, а скиглять менше": Українська спортсменка розповіла про "безтурботне життя" у Європі

"Ідея цієї статті у мене виникла після спілкування зі знайомою з Кривого Рогу. Вказую місто її походження, бо думаю, що це має значення. Європа... бажана і не дуже, що вона собою уявляє в голові пересічного українця? І чи залежить це від регіону проживання?Для більшості з нас Європа - це щось чисте, екологічне, з гарними дорогами, де права кожного громадянина захищені державою, де гарна медицина і забезпечена старість, і де на соціалку живуть краще ніж в Україні працюючи на двох роботах. А для декого Європа, це місце неправильної церкви, занепаду сімейних цінностей і розпусти... З огляду на важливість європейського питання в Україні сьогодні, було б непогано, якби якийсь поважний інститут накреслив карту областей України з їх уявленнями про те, за що, чи проти чого вже три роки йде війна", - пише українська дзюдоїстка Марина Прищепа у статті для dsnews.ua, передають Патріоти України.

Одна стаття не може охопити детально життя у Європі, тому я опишу лише кілька ситуацій, які в мене викликали "культурний шок" після мого переїзду у Францію. Ні для кого не секрет, що в Україні на пенсію ідуть раніше, ніж у Європі, а от чи багато з нас знає, що у Франції для отримання повної пенсії треба 43 роки пенсійного стажу як для чоловіків, так і для жінок, і що освітній стаж не йде у трудовий. Середню школу француз закінчує у 18, якщо він одразу знаходить роботу, працюватиме без перерви (не втратить роботу), то матиме повний стаж у 61-62, але якщо він іде вчитися в університет на 6-8 років, то працювати почне не раніше, ніж в 24 а то і в 26, додайте 43. Виходить звичайний француз заробляє на старість набагато довше ніж ми.

Слід також зазначити, що у Франції майже немає пенсійних пільговиків. У нас працівникам деяких професій (поліція, працівникам цирку, спортсмени, шахтарі... список можна продовжити) вистачає 25 років праці для отримання повної пенсії. У Франції ж спортсмени, акробати, балерини та інші представники "коротких кар'єр" вимушені з самого початку думати про те, ким вони працюватимуть далі. Вони отримують дипломи і стають хореографами, вчителями у школах, медсестрами, .... і приносять користь суспільству усе своє активне життя, а не спочивають на досягненнях зіркового минулого. Поліцейські ж ідуть на пенсію всього на 5 років раніше, але це виправдано тим, що у середньому вони працюють щотижня на 7 годин більше ніж представники інших професій.

Інший момент - батьківство. В Україні роботодавець зобов'язаний зберігати робоче місце жінки мінімум протягом трьох років після пологів, а інколи аж до досягнення дитиною 6-річного віку. Не знаю як там із статистикою, але дівчата з мого українського оточення цим правом користуються на повну. Ба, навіть деякі шукали роботу не з гарною зарплатою а з можливістю легально іти в декретну відпустку і щоб ішов пенсійний стаж.

У Франції оплачують по першій дитині 6 тижнів до пологів і 10 після, потім молода мама і тато мають право на неоплачувану відпустку по догляду за дитиною кожен по 6 місяців, а потім треба іти працювати або звільнятися. З другою та кожною наступною дитиною жінці можна сидіти вдома два роки плюс рік для тата. Мене така нерівність обурила, а от місцеві дівчата вважають такий підхід раціональним, бо з двома дітьми клопоту більше. Та й далеко не всі цим правом користуються. Серед татусів у декрет іде аж 4%, і навіть мами часто виходять на роботу до того як діткам виповниться рік. Ясла приймають діток з 2-х місяців.

Але найбільше мене вразила навіть не тривалість декрету, а те що у Франції лікарняний виписують лише коли ти сам хворий, а якщо захворіла дитина, лікарняний не дають. У кожній установі чи на підприємстві трудовим договором визначено кількість днів на догляд за хворою дитиною. Мій роботодавець дарує аж 4 таких дні на рік, найщедріша у цьому питанні держава, вона надає 12 днів на двох батьків за їх вибором.

Враховуючи те, що до садочка з температурою дитину не візьмуть, треба одразу закласти у бюджет родини витрати на няню. Інший вихід - брати відпустку, або просити відгули, а потім їх відпрацьовувати. Школа у Франції безкоштовна з трьох років, а от харчування в більшості шкіл і групи продовженого дня платні, ясла теж платні. Одна моя знайома, маючи старшого сина, народила двійню, коли вона вийшла на роботу після декрету (щоб не втратити робоче місце), перший рік працювала на няньку для близнюків, поки ті не пішли у школу.

Ще одним шоком для мене було те, що у Франції, як і в більшості країн Європи, черги до лікарів. Наприклад, черга навіть до приватного дорогого окуліста в моєму місті 6 місяців. Якщо необхідна швидка допомога, її нададуть більш менш вчасно, а от для того щоб замовити пару окулярів чи перевірити стан сітківки доведеться чекати.

Не те щоб французи були нездатними створити більше місць у медичних вишах, держава спеціально щороку встановлює квоти аби обмежити кількість молодих лікарів і тим самим зменшити "надспоживання" медичних послуг. Прогрес науки останніх десятиріч дозволив лікувати більшу кількість хвороб, але той же прогрес призвів до здорожчання в рази методів діагностики та лікування. Якщо раніше люди з ВІЛ чи гепатитом С були приречені, то зараз вони живуть майже нормальним життям, але суспільство платить за це шалені гроші.

Років тридцять тому, французам пояснили, що за медицину доведеться платити хоч частково. Так, приміром, держава платить 60-70% від вартості консультації спеціалістів, а решту французи мусять докласти з власної кишені. При госпіталізації у державній лікарні лікування буде безкоштовним, а от за ліжко та їжу (так звані готельні послуги) треба платити 18 євро в день.

В ідеалі ці видатки повинні покривати страхові поліси, але не всі люди навіть у Франції, можуть дозволити собі страхування усіх медичних ризиків. Тому, на моє здивування, є чимало людей, які відмовляють собі у протезуванні зубів, купівлі слухових апаратів та інших послуг. Не рідкісним є також таке явище як кредит на лікування.

В Україні багато говорять про європейський малий бізнес і про те, що це вихід подолання безробіття. Мовляв треба лише створити сприятливі умови і люди самі себе працевлаштують. Можливо воно і так, але треба детально обдумати ці "сприятливі умови". У Франції, девіз якої " Liberté, égalité, fraternité", що у перекладі означає "Свобода, рівність та братство" не про яку рівність між тими, хто працює на себе та найманими робітниками немає. Самозайняті, а це люди найрізноманітніших професій, платять у вигляді податків половину прибутку, навіть якщо на руки залишається менше мінімалки. Таким чином велика частина фермерів живе за порогом бідності, що все частіше призводить до соціальних протестів, яким держава не може дати раду.

Інша несправедливість щодо тих, хто працюють на себе, це відсутність соціального захисту. Вони платять чималі податки, але у разі хвороби вони не мають права на лікарняні виплати. Тобто лікування для них коштує так само, але на період хвороби вони фактично лишаються без прибутку, тому вони частіше відмовляються від планових операцій. У разі банкрутства ці люди не мають право на виплати по безробіттю, що має часто дуже трагічні наслідки, адже займатися ліквідацією підприємства і пошуками роботи одночасно практично неможливо.

І останнє слово про малі підприємства, моя криворізька знайома уявляє власника, як особу, яка керує процесом. Тут же маленькі кафе та ресторани, пекарні, перукарні, салони масажу та реабілітації, магазини, ковбасні цехи, тепличні господарства, тваринні ферми, сервіси з ремонту одягу та інших побутових послуг... тримають одна чи дві людини, подекуди подружжя. Вони роблять абсолютно усе самі від вибору постачальників і до прибирання місця праці, та лише інколи до якоїсь події (збір урожаю або особливе замовлення) наймають на день чи тиждень допомогу.

На моє перше враження, я тут лише неповних два роки, французи працюють більше за нас, а скиглять менше. Можливо тому, що українці порівнюють своє життя з маревом Європи? Проте, не зважаючи на усе вищесказане жити тут таки простіше, не має потреби хитрувати і прилаштовуватися, при цьому кредити доступніші, правосуддя чесніше, вулиці чистіші і дороги кращі, але все це дається працею.