"Я высадила его у больницы: захотел постоять под летним дождем. У него полсотни осколков в ноге" - розповідь волонтера

Так склалося, що ціною здоров'я бійця, хтось залишився живий.

Ілюстрація:Українська правда

"Когда я смотрю на него, то понимаю, что в безопасности. Ему столько пришлось пережить, а он все равно там. И совсем не устал. Может только чуть. Хотя это я так думаю." Про це пише волонтер Анна Теряник на своїй сторінці у Facebook, передають Патріоти України продовжуючи:

Когда он лечился у нас, мы ехали с ним по центральному проспекту и болтали, а увидев машину с российскими номерами и флагом Украины, яростно махали руками перепуганной девушке-водителю, которая в первый момент решила, что мы собрались ее попросту выкинуть с дороги.))) Любя так, нежно.)

А потом дождь был проливной. Я высадила его у больницы под козырьком, пережидать в салоне не захотел. Говорил, что постоять под летним дождем хочет. Подумать. У него полсотни осколков в ноге. И он стоял. Думал. Спасибо тебе. Запомнила.

Когда я смотрю на него, то вижу, что он считал себя самым обычным парнем, вряд ли когда-то думал, что чья-то жизнь на нем будет держаться. А так сложилось, что ценой его здоровья, кто-то остался жив. Даже если один этот кто-то. Сам, правда, в коляске теперь бегает, надеюсь, временно. Вот звонил, рассказывал, что уже по канату на самый верх поднимается. На одних руках!!! В общем спасибо за всё. Здорово тебя знать.

Когда я смотрю на них, то не могу понять, когда же они все успевают. Молодые, красивые, быстрые. И не очень молодые, но всё равно красивые.) Сколько человек спасибо им сказали и скажут еще — не счесть. Я еще тогда их приметила, когда от страха вообще плохо соображала. А потом познакомились. Хотя знали друг друга. Глазами встречались. Разговаривали даже. Только без слов поначалу.

Он иногда просто так мог спросить: "Можно ее обнять?" — "Обними, конечно, если разрешит. Нравится?" — "Очень." "Так может скажешь?" — "Бесполезно" — "Жаль". И вытирал пот старенькой застиранной футболкой. Она от времени такая мягкая стала, впитывает хорошо, лучше, чем новая. Даже в мороз. "Ну и в чем такая ценность?" — "Она подарила" — "Лично тебе?" — "Ну да. Всем пацанам в палате раздавала. И мне. Своими руками" — "Ясно."

— Я сама эти старые футболки люблю. Они как будто кожей становятся.

— Слушай, кожа, в них же на улицу не выйдешь и на работу не пойдешь.

— А какая разница, главное, что они есть.

— И у меня тоже.

— И у меня.)

P.S. Волонтер Анна Теряник з Дніпра практично з самого початку війни на Донбасі розвозила поранених бійців по госпіталях. За цей час попутниками Анни і її друзів стали понад тисячу осіб, які побачили війну в обличчя, а вона записувала їхні розмови в дорозі.

Так народився збірник оповідань "Попутчики. Книга о жизни, мечтах и любви в сложные времена". Шукайте її в Дніпрі: "Книгарня Є", книжковий магазин-кафе "Чорна ящірка" та книжковий магазин по вулиці Василя Чапленко (колишня Фрунзе). У Києві - "Книгарня Є". У Мережі - Lira.dp.ua і BizLit.com.ua.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Народні прикмети на 3 травня

п’ятниця, 3 травень 2024, 7:05

3 травня за новим церковним календарем згадують мучеників Тимофія і Мавру, а також відзначають день пам'яті ікони Божої Матері Успіння Києво-Печерська. Цього ж року на 3 травня випала Велика п'ятниця Страсного тижня. Про традиції та прикмети 3 травня, ...