"Когда я смотрю на него, то понимаю, что в безопасности. Ему столько пришлось пережить, а он все равно там. И совсем не устал. Может только чуть. Хотя это я так думаю." Про це пише волонтер Анна Теряник на своїй сторінці у Facebook, передають Патріоти України продовжуючи:
Когда он лечился у нас, мы ехали с ним по центральному проспекту и болтали, а увидев машину с российскими номерами и флагом Украины, яростно махали руками перепуганной девушке-водителю, которая в первый момент решила, что мы собрались ее попросту выкинуть с дороги.))) Любя так, нежно.)
А потом дождь был проливной. Я высадила его у больницы под козырьком, пережидать в салоне не захотел. Говорил, что постоять под летним дождем хочет. Подумать. У него полсотни осколков в ноге. И он стоял. Думал. Спасибо тебе. Запомнила.
Когда я смотрю на него, то вижу, что он считал себя самым обычным парнем, вряд ли когда-то думал, что чья-то жизнь на нем будет держаться. А так сложилось, что ценой его здоровья, кто-то остался жив. Даже если один этот кто-то. Сам, правда, в коляске теперь бегает, надеюсь, временно. Вот звонил, рассказывал, что уже по канату на самый верх поднимается. На одних руках!!! В общем спасибо за всё. Здорово тебя знать.
Когда я смотрю на них, то не могу понять, когда же они все успевают. Молодые, красивые, быстрые. И не очень молодые, но всё равно красивые.) Сколько человек спасибо им сказали и скажут еще — не счесть. Я еще тогда их приметила, когда от страха вообще плохо соображала. А потом познакомились. Хотя знали друг друга. Глазами встречались. Разговаривали даже. Только без слов поначалу.
Он иногда просто так мог спросить: "Можно ее обнять?" — "Обними, конечно, если разрешит. Нравится?" — "Очень." "Так может скажешь?" — "Бесполезно" — "Жаль". И вытирал пот старенькой застиранной футболкой. Она от времени такая мягкая стала, впитывает хорошо, лучше, чем новая. Даже в мороз. "Ну и в чем такая ценность?" — "Она подарила" — "Лично тебе?" — "Ну да. Всем пацанам в палате раздавала. И мне. Своими руками" — "Ясно."
— Я сама эти старые футболки люблю. Они как будто кожей становятся.
— Слушай, кожа, в них же на улицу не выйдешь и на работу не пойдешь.
— А какая разница, главное, что они есть.
— И у меня тоже.
— И у меня.)
P.S. Волонтер Анна Теряник з Дніпра практично з самого початку війни на Донбасі розвозила поранених бійців по госпіталях. За цей час попутниками Анни і її друзів стали понад тисячу осіб, які побачили війну в обличчя, а вона записувала їхні розмови в дорозі.
Так народився збірник оповідань "Попутчики. Книга о жизни, мечтах и любви в сложные времена". Шукайте її в Дніпрі: "Книгарня Є", книжковий магазин-кафе "Чорна ящірка" та книжковий магазин по вулиці Василя Чапленко (колишня Фрунзе). У Києві - "Книгарня Є". У Мережі - Lira.dp.ua і BizLit.com.ua.
Російські підводні човни класу "Кило", які отримали прізвисько "Чорна діра", судячи з усього, залишаться стратегічним активом ВМФ Росії на роки вперед. Субмарини нового покоління проекту "Лада", які мали їх замінити, зіткнулися із серйозними проблемами...
На війні Росії проти України загинув син заступника директора ЦРУ - 21-річний американець Майкл Глосс. Хлопець, що "ніс екологічну місію" та намагався жити за принципом безвідходності, підписав контракт із Міноборони РФ та закінчив життя в лавах російс...