Яка риса є відмінною для нашого народу

Коли ти робиш щось хороше для своєї дружини - ти допомагаєш державі. Коли ти виховуєш сина чи доньку - ти піклуєшся про майбутнє Батьківщини. Коли ти хочеш жити краще - це не гріх та не егоїзм - це любов до себе - тобто, до одного з громадян своєї України.

Мені здається, що любов є відмінною рисою нашого народу. Ми здатні пробачати і захищати, перейматися навіть за тих, хто зробив нам боляче. Це іноді грає проти нас, але у результаті - рятує. Вже стільки століть рятує. Ми здатні бачити Людину, а не її ідею, національність, характер. Людину - з великою душею і щирим серцем, яке є у кожного. Це відрізняє нас і від європейців, і від росіян (у більшості).

Ми багато говоримо про зраду, про злих політиків та поганих президентів. Але чому ми так мало говоримо про прекрасних людей України? Чому чийсь гріх перекриває в наших очах святість іншої людини? І наші діти, сидячи поряд, чують розмови про "жахи", "страхи", "гріхи". Чому ж вони не чують від нас про надію, любов, відданість?

Вони потім ростуть з цим страхом - що хтось зрадить. Що зрадить держава. Зрадять близькі та рідні люди. А впевненості у тому, що навіть якщо весь світ буде проти, хтось дасть нам руку - у них немає. Саме цьому і треба навчити їх.

Нічого нового не сказав. Але іноді не треба нового - краще пригадати старе. Бо був нещодавно я на шкільному концерті. Там було сім пісень про "чорного ворога, смерть, жах". І лише одна - про те, що "я подам тобі руку, коли ти впадеш, бо ти мій співвітчизник та друг, бо ми ж українці" (точні слова не наведу, передаю головний зміст). І діти, співаючи все це, вже не відчували майже нічого - вони звикли до постійного ворога та постійної зради всередині країни. Звикли, розумієте?..

Якщо ми хочемо, щоб наступне покоління було сильнішим за нас, то ми маємо навчити їх звикати спочатку - до вірності своїй державі, а потім вже - до присутності зради. Бо інакше нормою стане те, про що говорять частіше...

І думаю, якщо бути вірним своїм близьким, своїй державі, і почати відданість з себе - то зрада як явище стане чужим. Поки що, на жаль, це явище - стає звичним. Тож - єднаймося, друзі. Слава Україні!