'Янголи Крут''

Оточив нас дужчий ворог,
Покосив усі квітки.
Обіцяли нам підмогу —
Не наспіли козаки…

Обіцяли нам набої…
Ах, коли б вони були,
Ми напевне їх розбили б,
Бо ми бились, як орли…

Десь захована там зброя,
Десь закопана в землі.
Ми тепер ідем шукати —
І ми знайдемо її.

Ну, а ти, як прийдеш в місто,
Моїй матері скажи:
«Син твій впав в бою, як лицар,
Горда будь, а не тужи».

А тепер прощай! Я військо
За собою поведу.
Я — отаман… Я вестиму!
Зброю перший я знайду».

Мов крило, простяг він руку,
Блиснув шаблею в руці…
Крикнув голосно і дзвінко:
«По набої, молодці!»

Наче скошені косою
В полі чистому квітки,
Як один, почувши голос,
Повставали вояки…

І пішли шукати зброї…
Спів поволі затихав…
Срібним лебедем у хмарах
Місяць груди обмивав.
© Олександр Олесь 1923.І.20
''Під Крутами'' (уривок)