Їх покинула мати і дружина, але знайшлися добрі люди

34-річний військовослужбовець-контрактник 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені Данила Галицького Євген Межевий отримав удар, звідки не чекав, - дружина втекла з коханцем. Залишила на чоловіка маленьких сина і дочок, з сумом зазначають Патріоти України. Восьмирічного Матвія, трирічну Святославу і півторарічну Олександру, - жінка ... забрала з собою картку банку для отримання соціальної допомоги на дітей. Не погребувала прихопити і гроші за продане на Донбасі майно (сім'я солдата - вимушені переселенці з-під Маріуполя). Через відсутність коштів Євген не зміг навіть викупити посилки з дитячими ліжечками, одягом і постіллю, які прийшли звідти.

Якимось дивом Євгену з дітьми, тестем і тещею, які також переїхали до нього зі сходу, вдалося зібрати трохи коштів і зняти житло в приватному будинку під Яворовом за дві з половиною тисячі гривень на місяць

- Звідки брати гроші, не знаю, та й дров вже немає, а за газ нема чим платити, - розповідає Євген Межевий. - Батьки дружини сплять з Олександрою на вузькому дивані, а я зі старшими дітьми Святославою і Матвієм на підлозі - на килимку, без подушок. Вкриваю дітей своїм солдатським бушлатом, грію їх собою.

З ним намагалися заводити розмову про те, щоб відправити дітей до інтернату. Відмовився категорично: «Сам знаю, що таке сирітство. З 13 років живу самостійно - батьки кинули».
- Коли під Маріуполем, де працював кранівником на «Азовсталі», обстріли бойовиків стали нестерпними, ми вирішили бігти на Західну Україну, - згадує Євген. - Теща так лякалася цих обстрілів, що у неї почалися серцеві напади. Спочатку з дітьми, дружиною Тетяною і її батьками поїхали на Буковину, влаштувався на роботу з дуже маленькою зарплатою - близько тисячі гривень на місяць. Тут у військкоматі порадили піти в армію за контрактом. Після навчання мене відправили в Яворів, в 24-у бригаду. Служба мені підходила, але це не сподобалося дружині, і вона нас кинула. Знайшла собі коханця, з яким, як заявила, їй добре. Та так, що дітей навіть з Новим роком не привітала!
- Я дочку ростила, сподівалася, що стане хорошою людиною, соромно перед людьми, - плаче Людмила, мама втікачки. - На мою зарплату санітарки в лікарні ми жили небагато, але й не голодували. Онуків і зятя ми з чоловіком не залишимо в біді. Євген хороший зять, про дітей піклується, сам не з'їсть - їм віддасть. У нас останнім часом і хліба іноді не буває. На вулицю вийти не можу - дочка продала і одяг, і взуття, а гроші не віддала ...
- Женя - сильний і добрий, шкода, що Таня так з ним і з дітьми вчинила, - каже тесть солдата Олександр. - Ви подивіться, як він добре ставиться не тільки до дочок, але й до Матвія, хоча малюк не його рідний син. Зять Таню взяв заміж вже з дитиною.
Зимового одягу і взуття у Олександра теж немає, та ще й старенька розбита мобілка, каже, перестала працювати. Друзям в Маріуполі не подзвониш і допомоги у них не попросиш. А в Яворові кому він потрібен?
- Матвій для мене рідніший рідних, - почувши, що заговорили про хлопчика, підкреслює Євген. - Я його з семи місяців виховую, займаюся з ним спортом, вчу читати і писати. Хлопчик міцний, з великою силою волі, дуже добрий. Їсти не сяде, поки не переконається, що сестричкам вистачило ...

Завдяки допомозі волонтерів та небайдужих людей сім'я переселенця Євгена Межевого забезпечена на перших порах їжею і одягом. А соціальні служби пообіцяли солдату підшукати ще й житло.

Вражає, але, потрапивши в біду, сім'я не просила про допомогу. Однак про цю сумну історію дізналося багато людей. Командування надало Євгену відпустку і вирішило деякі його фінансові проблеми. Незнайомі люди дали новий диван, військові, які повернулися з Донбасу, - дитячі ліжечка. Люди несли, що могли: ліжка, ковдри, продукти, одяг, дрова.
- Почувши про сім'ю Межевого, ми кинулися збирати допомогу, - розповідає відома львівська волонтер Ганна Юник. - Львів'яни відгукнулися. Щиро дякую: Назару Палідовичу, який від «Галицької Здоби» передав печиво і хліб; Уляні Кузик - за речі, ковдри та іграшки; Христині - за консервацію, одяг і гроші; Вікторії - за фрукти та іграшки; Андрію Посікірі - за ліжко та іграшки; Лілі - за одяг; Роману Чорнобаю - за те, що допоміг все це відвезти багатодітному батьку. Мене інше вражає: де наша влада і депутати? Невже не можна побудувати в Яворові хоч один сімейний гуртожиток для безквартирних військових ?!
Волонтер Надія Лаган посприяла, щоб Євген поїхав до Львова в Центр допомоги сім'ям учасників АТО Народної самооборони Львівщини і вибрав для дітей все необхідне.
- Дерев'яна конячка, яка так сподобалася маленькій Святославі, була передана нам з Австрії, - каже Надя. - Вона ручної роботи волонтера Марини Бівальд з товариства «Ангели милосердя», яке знаходиться в Інсбруку.
Місцева Державна служба з надзвичайних ситуацій виділила солдату дрова.
- Я був такий щасливий, коли поспішав додому з тачкою дрів, - усміхається Євген.
Проблемами сім'ї зайнявся і Яворівський районний центр соціальної служби, який пообіцяв забезпечити дівчаток місцями в дитячому садку, а хлопчика прилаштувати до школи.
А недавно в сім'ю прийшла нова біда.
- Думав, що всі неприємності вже позаду, але тут чергова проблема: господиня будинку заявила, що ми можемо тут проживати тільки до 4 березня, - розгублено розводить руками Женя.
- Будемо шукати їм нове житло, - говорить директор соціальної служби Наталія Вдовенко. - Сподіваюся, до березня встигнемо. Добре б зняти квартиру в 53-му військовому містечку: там і до служби Євгену два кроки, і для дітей є школа з садком.

Дуже хочеться, щоб у цій історії було хороше продовження. Ми ж то всі люди, тому й не залишимося байдужими?