Карма маленького "піддиктатора": Як в Мюнхені Медведєва опускали

"Почитавши російські ЗМІ – чи послухавши російських посадовців всіх рівнів напередодні мюнхенської конференції, можна було легко намалювати переконливу картину світу. У цьому світі Європа, тяжко страждаючи від власних антиросійських санкцій, готова їх от-от відмінити. Треба лиш керівництву західноєвропейських держав "проявити мужність" (як сказав російський прем’єр) і сказати, що санкції були помилкою", - написав Роман Федюк у статті для depo.ua, передають Патріоти України.

У цьому світі сирійський народ вітає російські бомбардування – включно з тими, в ході яких гинуть десятки мирних людей разом із дітьми, а Башар Асад вже роздумує, коли саме він завершить завоювання Сирії. На тлі розімлілих від вдячності європейських дипломатів, які тішаться з того, що "прийшов Путін і все вирішив".

У цьому ж світі конфлікт на Донбасі встиг перетворитись зі "злочинів кривавої хунти" на неприємне непорозуміння між двома знову "братськими" народами. Для завершення якого Україні треба погодитись на виконання своїх зобов’язань, зафіксованих у Мінських угодах – і на невиконання Росією своєї частини. На чому всі й повинні помиритись, погодившись, що "Кремлю – все, а Києву – закон".

І ось у Мюнхені цей світ зіткнувся з іншою, невідцензурованою і невідредагованою реальністю. Цієї миті раптом з'ясувалось, що між ними немає практично нічого спільного. "Я хочу сказати Росії, що бомбардування мирного населення та помірної опозиції не здатне призвести до позитивного результату у вирішенні кризи в Сирії!" – заявив Медведєву французький прем’єр Мануель Вальс.

Не демонструючи жодної готовності не те що "проявляти мужність" і каятись у антиросійських санкціях, а навіть просто чемно вислуховувати дурниці глави комітету Держдуми у закордонних справах Олексія Пушкова про російсько-французьку співпрацю по Сирії. Якої поки немає – і не факт, що вона з'явиться в осяжному майбутньому.

А керівник німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмаєр, роздумуючи про блискавичні 44-хвилинні "переговори у мінському форматі", раптом заявив, що "від вирішення конфлікту на Сході України ми все ще далекі". Мінські домовленості – є, "готовність" всіх сторін конфлікту їх дотримуватись – теж ніби є, а до миру ще, м’яко кажучи, далеченько. Як далеченько і до відміни антиросійських санкцій, якою той мир мав би супроводжуватись.

У відповідь на жахливий тріллер Медвєдєва про "нову холодну війну", який, схоже, мав усіх налякати, президент Литви Грибаускайте резонно зауважує, що події в Україні чи Сирії, насправді, свідчать про перехід з війни "холодної" – до гарячої.

Складно сказати, як саме в Кремлі відреагують на це зіткнення реальностей. Можливо, продовжать вдавати, що все йде по плану. А може, остаточно скотяться до синдрому "обложеної фортеці" і оголосять всіх довкола ворогами. Час покаже.

Питання лиш в тому, як нам не скотитись у власну паралельну реальність. В якій президент Петро Порошенко робить у Мюнхені заяву про те, що "я намагаюся побудувати антикорупційну систему, зробити прозору систему, ... хочу побудувати незалежний суд, без корупції, незалежний від політичного впливу". І тут думки щодо існування паралельної реальності виникають вже в українців.