Після майже трирічних подій на сході України, одна з проблем, з якою можна зіткнутися в мирному житті - це соціалізація тяжкопоранених. Як живуть хлопці, за життя яких боролися українські лікарі? Про що мріють люди, яким довелося пожертвувати здоров'ям? Що їх надихає, радує або пригнічує? Як пережили і що відчували їхні близькі, яким довгий час доводилося виходжувати своїх синів, чоловіків, наречених. Про це пишуть Патріоти України із посиланням на Цензор.
"Без кохання я б одразу зліг на полі бою, а так мусив вернутись" - эту фраза, как итог, почему не погиб, а выжил, сказал мне, улыбаясь, 25-летний Сергей Загасайло. Боец 80 десантно-штурмовой бригады, уволенный по ранению.
Я сижу за обеденным столом у него дома, в небольшом городке во Львовской области. Парень живет с мамой и бабушкой, младшая сестра учится в Киеве. Помимо родни с Сергеем постоянно находится его девушка, киевлянка Даша, глядя на которую парень говорит: "Це моя любов".
Сергея ранило 24 мая 2014 года, за день до президентских выборов. На фронт он попал, будучи контрактником в 80 бригаде, наводчиком зенитной установки по специальности.
"Сергій учився в університеті МНС у Львові", - рассказывает мне мама бойца, Алла Игоревна. "Коли йшов учитися, то казав, а хто, як не я,буде допомагати людям? Він просто марив тим. Але потім коли закінчив університет, йому запропонували йти на контракт, а він срочку служив у десантурі, йому це теж подобалось, тому пішов, не вагаючись".
Для Сергея его боевой путь начался еще на Майдане, туда он отправился в тайне от мамы, сказав, что поехал к друзьям. Там и познакомился с Дашей. Но после того, как получил серьезную травму головы на фронте, о тех днях практически ничего не помнит. А про свое пребывание в АТО, говорит одной фразой "Вишибло все".
- Я не пам’ятаю куди було поранення. Я пам'ятаю тільки, що в мене тут пластина, - говорит парень, трогая свой лоб.
- А як ішов на війну пам’ятаєш?
- Так, але я не йшов, а летів грузовим літаком, - громко смеясь, говорит боец.По рассказам Даши и мамы Сергея, я узнаю, что из дому он уехал 9 марта 14 года, на следующий день после своего дня рождения. Сначала нес службу в Чернигове, потом в Харькове, а уже в апреле 2014 года попал в АТО. Правда, о том, что сын участвует в боях, Алла Игоревна не знала вплоть до ранения сына.
"Брехав, як тільки міг, що в них навчання, але я ж бачила, що робилося, по телевізору", - вспоминает мама бойца, когда мы уходим в другую комнату, чтобы пообщаться обо всем, что ей пришлось пережить.
"Буквально перед пораненням він мені дзвонив і я чула, як там стріляють. Просила його, що Сєрьожа, ти в Донецьку, чи де? скажи мені правду? Ось під час таких "навчань" його і поранило наступного дня".
огда мама таки вышла на военкома, и тот сообщил, что Сергея ранило, эмоции, как рассказывает женщина, у нее были бешеные: куда звонить, к кому обращаться, чтоб узнать, где он сейчас, непонятно.
"Нам ніхто не хотів казати правду. Ми почали видзвонювати все що можна, аж до Міністерства оборони дійшли. Вони дали нам номери телефонів чергового у Львівському воєнкоматі. Там на мій дзвінок відповів якийсь хлопець, і сказав, що є такий поранений, а я все собі думала, аби не в голову, але коли він повідомив, що черепно-мозкова травма, ми тут всі ридали від тієї новини".
В поисках сына мама вышла на скорую, которая его везла из зоны АТО. Выяснила, что Сергея доставили в Изюм, туда приехал врач из Харькова, который сделал первые операции, спасшие бойцу жизнь. А потом парня отправили в Харьков. Вместе с дочкой Алла Игоревна тут же оправилась туда, но сына в этот момент уже везли самолетом в Киев. Тем не менее, мама решила, что обязана поговорить с хирургом, который оперировал ее ребенка, чтоб понимать, насколько тяжелые у парня травмы.
"Ми коли в харківський госпіталь дісталися, то лікар, що робив операції, спав, бо таких, як Сергій, в нього було троє підряд", - вспоминает Алла Игоревна.
"Хірурга звали Сергій Іванович. Ми дочекалися, поки він прокинеться, але коли він до нас вийшов, то спитав: "Что вы хотите от меня услышать?? У него травмы, несовместимые с жизнью. Таким, как он был, уже никогда не будет".
По словам мамы, ранило Сергея в тот момент, когда по их блокпосту работали минометы и РПГ. В результате один боец погиб, двоих ранило, а ее cын получил серьезную травму черепа, ранение правого глаза, перелом правой ноги, рваные раны на обеих ногах, два перелома на руке.
"В голові в нього була величезна яма. Хлопці, які бачили Серьожу одразу після поранення, казали, що було видно, як там пульсує мозок", - описывает травму сына мама.
В Киеве показывать бойца родным нейрохирург не решался несколько дней, а потом сказал Алле Игоревне, что видит, что она сильная женщина, и пустит ее в палату, но сначала покажет все снимки, чтоб подготовить ее и дочку морально.
"Ми з Лєною як зайшли до Серьожі і побачили ту картину, то це словами не описати: перед нами лежала синя людина, вся в кривавих плямах. Величезне обличчя, дуже розпухлі губи. Рука в спеціальному апараті. Я попросила на ножки глянути, медсестра підняла простинь - а там замість ніг були дві широкі колоди кров’яних бинтів. А знизу, де було видно шкіру, від опіків на ній відбився узор від носків. Ми, коли звідти вийшли, пішли в парк при госпіталі і там виплакались, але нам хоча б стало зрозуміло, у якому він стані".Каждый день Сергею делали какие-то операции, вытягивали осколки, вливали донорскую кровь. Более трех недель парень лежал в коме, а потом понемногу начал открывать глаза.
"Коли я його за руку брала і казала, що Сєрьожа, ти мене чуєш? Це мама. Моргни мені очком або пальчиком поворухни, то він давав відчути, що він мене чує, ось тоді я зрозуміла, що в нього є свідомість, і ми так сильно з того тішилися", - с трепетом вспоминает Алла Игоревна.
"А потім він, як це буває у інсультників, помаленьку почав звуки виговорювати, за мною повторював, а коли одного разу сказав лікарю "Добрий день!", вся лікарня стояла на вухах, що нічого собі, Загасайло привітався з лікарем".
Во многом семье Загасайло тогда помогали волонтеры, в палату все время кто-то приходил, чтоб его проведать, люди звонили из разных стран, предлагали помощь. Долгое время, по словам мамы, парень считался одним из самых тяжелых в госпитале. В конце августа Сергея перевели в частую клинику "Оберіг", в этом поспособствовал фонд "Абрикос". Тогда, во время обследования, которое там прошла Алла Игоревна, оказалось, что еще в средине июля у женщины был инфаркт, который она фактически перенесла на ногах.
"Я пам’ятаю цей день, 15 липня, як воно мене взяло сильно. Але силою волі і духа я вилізла з того всього. Мене тоді обстежили, але в лікарню не поклали, навіть не виявили, що то був інфаркт", - рассказывает мама Сергея. Со временем мама бойца получила третью группу инвалидности.
Еще в 90-х Алла Игоревна работала техником-конструктором у себя в городе, с отцом развелись, поэтому фактически детей подымала на ноги сама, когда в 90-х фирму, где она трудилась, закрыли, пришлось, как и многим, ездить работать за границу. Но, когда Сергея ранило, все свое время она стала посвящать сыну.
"Яка робота, як я постійно з ним? Але і Даша молодець. Зараз, коли в мене з серцем проблеми, то вона скрізь з ним їздить. Ніхто б і не знав, якби не війна, що в нас таки жінки є, з якими пацани мають де свою душу утеплити".
Для того, чтоб быть рядом с Сергеем, Даша перевелась на заочное отделение в университете им. Драгоманова. Сейчас девушка учится в магистратуре. Когда впервые попала к нему в палату в реанимации, от увиденного упала в обморок.
"Сергій кілька місяців мене не впізнавав, а одного разу я прийшла до нього, а він мені каже: "О, прийшла моя квіточка", - вспоминает девушка, когда я беседую с ней и Сергеем. Добавляет, что парень раньше был спокойнее, а сейчас стал более импульсивным, но потихоньку его характер приобретает прежние черты.
А сам Сергей рассказывает, что каждый день предлагает Даше выйти за него замуж. Первый раз сделал это еще в госпитале. И тут же спрашивает еще раз, согласна ли девушка стать его женой. Даша, стесняется, но отвечает, что согласна.
Правда, прежде чем играть свадьбу, парню еще предстоит большой путь реабилитации. У Сергея нарушена центральная нервная система, поэтому прогнозы, когда он сможет ходить, давать сложно. Помимо этого, как пояснила мне Алла Игоревна, на ногах еще нужны реконструкционные операции, потому что там нет сухожилий, на обеих конечностях стоят ортезы. Еще необходимо делать операцию на правом глазу, который вследствие ранения видит на 20%. Пластина, которая сейчас стоит на голове, сделана внахлест - и в местах, где металл закреплен шурупами, Сергей ощущает боль. Мама считает, что пластину надо менять, хотя врачи сказали к голове больше не лезть. У парня эпилептический статус, время от времени бывают приступы, он постоянно принимает противосудорожные препараты. У Сергея 1 группа инвалидности, но тех денег, что он получает, конечно же, не хватает, поясняет мама, потому что, например, некоторые из ежедневно необходимых вещей - уропрезервативы и мочеприемники стоят 35 гривен, это цена за одну штуку, а сколько всего еще нужно помимо этого.
"Нам колись пропонували операції за кордоном, але Сергій був такий важкий, що його боялися туди перевозити. Зараз нам теж багато допомагають, але поїздки за межі України ми не потягнемо, а йому б дуже була потрібна реабілітація там", - переживает Алла Игоревна. "Я шукаю, як це можна зробити, але я дуже втомилася, та й здоров’я підкосилося”.
Несмотря на все сложности, Сергей мечтает, что вскоре сможет работать пожарным, как и хотел до войны. Парня наградили орденом "За мужество" III степени, помимо этого он получил негосударственные награды. Когда я собираюсь сделать снимок, мама и бабушка просят, чтоб Сергей надел форму и медали. Мама добавляет, что сын у нее всегда был патриотом, таким остается и сейчас.
"Мої діти мене і надихають рухатися вперед. Доньку треба вчити, Серьожу на ноги ставити. Він дуже веселий хлопець у мене, цікавий, начитаний, і я думаю, що головне, що моя дитина залишилась жива, бо чи вижив би він в тих подіях, що робилися на сході далі, ніхто не знає. А взагалі, він мене ніколи мамою не називав, тільки "ненька", і завжди мені казав, що в нього дві неньки: я і Україна".
Ps: Сьогодні Сергію виповнилося 26 років. Для реабілітації йому потрібно зібрати ще немало коштів.
Рахунки для допомоги хлопцю:
Картка Приватбанку: 5168 7420 1690 9727
Загасайло Сергій Володимирович
Ощадбанк, розрахунковий рахунок 26254500163011
МФО 325796
Код ЄДРПОУ 3330401830
Загасайло Сергій Володимирович
Російські окупанти вдарили керованою авіабомбою по Курахівській теплоелектростанції. Внаслідок удару було зруйновано будівлю, труби ТЕС. Відео з моментом прильоту авіабомби оприлюднив радник керівника Офісу президента України Сергій Лещенко у Telegram,...
"План "Стійкого руху до перемоги". Правильне запитання мені поставили: не подобається план – покажи свій. Показую", - пише політолог Віктор Андрусів у своєму Телеграм-каналі, передають Патріоти України, та продовжує:. "1. Мобілізація духу всередині й н...