Ходять згорблені сиві жінки по вулицях міст, містечок та сіл. Кожного дня приходять в одне місце. Кожного дня тремтячими руками поправляють квіти на могил

- Жінко, не стійте у дверях маршрутки, дайте пройти! Жінко, ви що, не чули, що вам сказала касир, розплачуйтесь та не затримуйте чергу! Жінко, не спішіть, куди ви йдете під колеса, дивіться по сторонах, це дорога! Жіночко, що з вами, вам погано, чого ви раптом опустилися прямо на сніг посеред вулиці? Жіночко, візьміть мою хустку, у вас сльози безперевно ллються. Жінко, подивіться мені в очі, чуєте, прямо в очі! Що з вами, чого ви не відповідаєте? А ви хто, ви її знайомі? Що з нею, що це за прострація у людних місцях, так можна травмуватись, скажіть їй, щоб була обережна! Чим їй допомогти?

- Не чіпайте її. Відійдіть. Нічим ви не допоможете. Вона вчора сина поховала.

Максим Олегович Сломчинський (позивний "Рижий") народився 31.07.1994 року в місті Біла Церква Київської області.

2009 року закінчив 9 класів першої Білоцерківської гімназії 1 ступеня. Одразу після цього вступив до 13-го вищого професійного училища, яке закінчив за фахом "муляр-штукатур".

Хлопець мав унікальний дар розвеселити інших у саму скрутну годину. Він навіть не вишукував спеціально якісь теми, слова підтримки та жарти легко виходили з нього, підіймаючи друзям та знайомим настрій.

Його лагідно називали "Рижиком", цю невтомну та оптимістичну людину. Його любили усі, хто мав щастя з ним бути знайомим. Хлопець полюбляв риболовлю та захоплювався автівками.

26.03.2013 року, одразу по закінченню училища, Максим Олегович підписав із ЗСУ контракт та, не вагаючись, у першу хвилю відправився захищати Україну від чуми, що охопила Схід.

Молодший сержант, старший розвідник - оператор розвідувальної роти 72-ї окремої механізованої бригади.

З 15 років Максима його мати виховувала сама. І їй вдалося зробити з сина справжню людину - добру, порядну та безвідмовну. На фронті Рижий швидко зрозумів, де він і як треба себе вести, тому слів на вітер не бросав, все казав по ділу та чітко виконував накази командирів.

Загинув 29 листопада близько 19:00 в районі села Крута Балка Ясинуватського району Донецької області, внаслідок осколкового поранення, отриманного під час обстрілу наших позицій з важкого озброєння та стрілецької зброї.

В перший день зими Максима Олеговича поховали у Білій Церкві. У нього залишилась мати.

Ходять згорблені сиві жінки по вулицях міст, містечок та сіл. Кожного дня приходять в одне місце. Кожного дня тремтячими руками поправляють квіти на могилі. Розпитують своїх синочків, як їм там.

А потім повертаються до зпорожнілих домівок, назустріч обіймам чергової нескінченної ночі та полум'ю свічки, що освітлює маленький клаптик їхнього нового безрадісного світу, в якому стоїть стакан з краюхою чорного хлібу зверху, та фото рідної дитини, яку на їхніх очах закидали землею.