"Коли історія пишеться кров'ю": "Краще загинути як чоловік, ніж жити як покидьок", - чудовий текст про оборону ДАПу

Вони продовжували тримати оборону своєї маленької будівлі, коли навкруги вже не було нікого – лише мертві побратими під бетоном і живі вороги, які стріляють з усього озброєння...

У групі "Повернись живим" у "Фейсбуці" виклали зворушливий та сумний пост Дар'ї Бурої про захисників аеропорту. Цитую: "У ніч з 23 на 24 січня 2015 року вони вийшли живими і неушкодженими з пожежного депо донецького аеропорту, який вже два дні був під контролем ворога.

Коли 20 січня 2015 року знесилені наші військові виходили з заваленого нового терміналу донецького аеропорту, аби привести допомогу для поранених, що чекали на неї разом з тими, хто навіки залишалися під завалами, вони вже навіть не орієнтувалась в часі, але продовжували оборонятися.

П’ятеро снайперів і два кулеметника 90 батальйону числа 18-го заїхали в пожежне депо – найменш розпіарену будівлю ДАПу, розташовану між терміналом і метеостанцією. Вони замінили хлопців, які там були, і за планом, повинні були протриматися там два тижні.

Шквальний вогонь по вишці метеостанції у день заїзду був бойовим хрещенням. Стало зрозуміло, що життя під обстрілами – такою буде буденність на якийсь термін. А «поливали» з усього – з мінометів, протитанкових керованих ракет, «Утесов». Перемир’я в ДАПі означало лише те, що не працюватиме наша артилерія і танки. Від ворожих доводилося відбиватись гранатометами.

Всі дні вони трималися здебільшого на адреналіні, який притупляв відчуття голоду і страху. Сильні тумани, вологість і холод не давали змоги роздягнутися чи переодягнутися. Не давали можливості повноцінно розслабитися, щоб заснути на якусь годинку між чергуваннями. Був один куток, в якому вони тулилися до стіни і намагалися забути хоча б на годину де вони знаходяться і що відбувається. Вже в кінці снаряд прилетить і в цей куток, але тими днями – це був єдиний затишок. Їжа замерзала. Але її і не надто хотілося. Якщо вдалося кілька разів поїсти за ті всі дні, то й добре. Головне – чай і кава. Але ця розкіш лише вдень – треба економити воду і підігрівати її так, щоб маленький вогник не помітив ворог, який залюбки закидав би його смертоносними снарядами.

Якби той ворог ще знав, що проти нього лише зграйка українських бійців – семеро – навіть не взвод… Взяв би, певно, штурмом ще першого ж дня. Тому снайпера вдавалися до хитрощів. Вони бігали між позицій як можна частіше, навіть під час обстрілу, навіть коли не надто треба. Вводили ворога в оману.

А самі у цей час сиділи без зв’язку. Змінилися частоти і не працювали рації. Вони чули, як сєпари глузують з них: «Хохлы, почему молчите?», «Почему не приходите забирать своїх погиблих?» Різними способами намагалися виманювати – то в полон ніби приходили здаватися, то собак на територію відпускали – де загавкають, значить, там люди, значить, туди і накривали вогнем. Вже здавалося, ще трохи, і можна здичавіти від таких умов – зв’язатися зі своїми не можна, термінал обвалився, навкруги усе вибухає і обстрілюється... Аж раптом, до них змогли пройти двоє побратимів, принесли рації. І додали цим сил знову тримати оборону і відбиватися.

Коли 21 січня поранених хлопців з терміналу взяли у полон, стало зрозуміло, що це кінець. Їм пропонували виходити разом із військовими з метеостанції, тільки командир взводу не отримував такого наказу. Він відмовився. І хлопці залишилися разом з ним. Можливість вийти була, але, як сказав командир: «Лучше погибнуть, как мужчина, чем жить как засранец». Ніхто не здався. Ніхто не злякався.

Вони продовжували тримати оборону своєї маленької будівлі, коли навкруги вже не було нікого – лише мертві побратими під бетоном і живі вороги, які стріляють з усього озброєння. І коли в батальйоні зрозуміють, що їхні люди ще є на території ДАПу, заступник комбата, який на той час виконував його обов’язки, попри сумніви, що хтось залишився живим, відправить підмогу і накаже виходити самотужки. Він триматиме з хлопцями зв’язок весь час, поки не переконається, що вони у безпеці.

Хлопці згодом зізнаються, що там, на території ДАПу, страшно не було. Страх з’явиться вже у лютому, майже через місяць, коли взвод понесе перші втрати. Але тієї ночі семеро хлопців зі взводу снайперів і їхні супроводжуючі вийшли живими з території, яку повністю контролював ворог.

Під завалами терміналу і на усій території ДАПу залишилося багато історій - особистих і тих, що стосуються кожного з нас, бо це історія нашої країни. На жаль, ця історія і досі пишеться кров'ю".

Опублікував: Церковний Цинік
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Сирський прокоментував чутки про ймовірний наступ окупантів на Харків

п’ятниця, 29 березень 2024, 13:40

Україна не можна ігнорувати будь-яку інформацію про підготовку ворога до наступальних дій, у тому числі і ці оцінювання західними ЗМІ щодо нової загрози наступу на Харків. Про це заявив Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, передають Патріоти Украї...

У Британії розгорівся ядерний скандал через витік важливої інформації, - Financial Times

п’ятниця, 29 березень 2024, 13:29

Британське Агентство з ядерного регулювання (ONR) подало до суду на оператора атомного комплексу Sellafield Ltd через виявлені порушення у сфері IT. Йдеться про небезпечний ядерний об'єкт, де зберігаються найбільші у світі запаси плутонію. Про це пише ...