Краса без жертв: Зміни в столиці за 2,5 роки очима української емігрантки

Жінка, яка не була в Києві два з половиною роки поділилася своїми враженнями від змін, що відбулися в столиці, зазначають Патріоти України з посиланням на Голос Америки. Пропонуємо допис української журналістки Тетяни Ворожко прочитати без змін та скорочень.

"Звичайно, приїжджати на Батьківщину треба частіше, але моя тривала відсутність дала змогу свіжим оком подивитися на речі, які я, інакше, можливо б, і не помітила.

Ось хіт-парад змін (або їх відсутності) на мій чисто суб’єктивний погляд.

Реформа житлового господарства

На маршруті від моєї домівки у США до домівки батьків у Києві найменш приємним етапом для мене до останнього приїзду була поїздка в ліфті багатоповерхового будинку на поверх, де знаходиться квартира моїх батьків. Ліфти постійно застрягали – виклик аварійної служби в останні роки мого життя в Києві я мала на швидкому наборі в телефоні, а вантажний ліфт без валіз мене взагалі возити відмовлявся. Людину легшу за 60 кг він просто «не бачив».

Пішки на 14-й поверх теж особливо не походиш. У будинку стояв сморід від сміттєпроводу та продуктів людської життєдіяльності. Поруч з будинком – залишки дитячого майданчика з використаними шприцами в пісочниці, в яку не те, що мама дитину погратися, а людина свого кота сходити в туалет не пустить.

Цього разу перед моїми очами постала зовсім інша картина. Новий дитячий майданчик. Чистий під’їзд, в якому закрили сміттєпровід, а сміття мешканці виносять в баки у дворі.

Кімната для консьєржів, нові вікна та двері в місцях загального користування. Головне – два нові ліфти, обидва з яких здатні возити таких малогабаритних пасажирів як я. Нові поштові скриньки та облаштована кімнатка для керівника будинку.

І найцікавіше – кооператив мешканців відкрив бомбосховище, вичистив його, знайшов орендаря під кав’ярню, та облаштовує там, окрім неї, кімнати спільного користування – дитячу, для гостей і окремо – для мам. Провели вже воду та світло. Юрист кооперативу мешканців Сергій Куненко каже, що ця територія продовжить відігравати і роль бомбосховища – ремонт робиться відповідно до вимог приміщень цього профілю. Наприклад, у цьому підвальному приміщенні немає внутрішніх дверей.

Ну і красивий розпис в усю стіну. Мама каже, що найкращий в Києві.

Краса без жертв

Мені дуже сподобалася сучасна київська жіноча мода. За весь час я побачила, ймовірно, менше десятка жінок на високих підборах. Абсолютна більшість – в кросівках, "балетках", мокасинах, кедах та іншому зручному, переважно, спортивному взутті на пласкій підошві. Навіть в поєднанні із сукнями. Також майже не зустрічала киянок та гостей столиці у надто вузьких спідницях та з важким макіяжем. Чимало жінок не використовують жодної косметики, але все одно мають доглянутий, модний вигляд та дуже європейський вигляд.

Своє перебування в Києві я розпочала шопінгом в крамницях українського одягу і дуже задоволена обновками – нехай вашингтонські модниці заздрять моїм якісним та стильним речам Made in Ukraine. Щоправда, джинси із застібкою від пупка до куприка, які я побачила на кількох дівчатах, мені здалися все-таки трешем.

Дитячий садочок в Царському селі

З подругою, яка знімає будинок в Царському селі, зайшли забрати її дитину в державний садок «Казка» на бульварі Лесі Українки. Чудовий, добре організований дитячий майданчик перед будинком. У середині – гарний ремонт. Коридори навіть мають гламурний вигляд. Великі, чисті кімнаті – окремо ігрова та спальна в кожній групі. Є ліжечка, що рідко побачиш у США – там діти сплять в одязі на матрациках, які стелять на підлозі.

Звичайно, це садочок у престижному районі і зовсім безкоштовним він не є – батьки доплачують, щонайменше, за харчування. Але і ми живемо в престижному районі в околиці Вашингтона та за ясла і садочок віддавали майже половину однієї зарплати. Думаю, якщо порівняти всі аспекти садочків українських та американських, у дитячих закладах США знайдуться певні переваги. Але цей київський однозначно виглядає кращим, ніж ті, що ми побачили під Вашингтоном. А ще у Києві є садочки з басейнами!

Подруга, у якої старша дитина ходила в садочок у США, а молодша – в Україні, ним дуже задоволена. Говорить, що донька біжить до садочка з радістю, добре харчується, навіть вивчає іноземні мови у школі поруч (за окрему плату). А особливо жінці подобається, наскільки дбайливо нянечки та виховательки ставляться до її власної кар’єри, не обурюючись, коли вона запізнюється забрати дитину. «У США мене б кілька разів оштрафували та давно вигнали», – каже вона.

Стихійні автостоянки, де завгодно

Ну і трохи негативу. Київ – місто, де машини, громадський транспорт та пішоходи між собою не уживаються. Принаймні, комусь із них явно немає місця.

Машини ставлять посеред дороги, перетворюючи вулиці з двостороннім рухом на односторонні, паркуються одними колесами на тротуарі, а іншими – на проїжджій частині, кидають їх в найменш очікуваних місцях.

Спочатку, я припустила, що це – через відсутність платних автостоянок, до яких я так звикла у Вашингтоні. Але друзі кажуть, що вони є, у тому числі – кілька підземних, але водії надають перевагу залишати свої машини навіть там, де існує ризик, що їх забере евакуатор, ніж платити 20 гривень за годину.

От зміни саме в цьому питанні, дізналася я в Києві, зможу побачити, коли приїду наступного разу. У вересні запрацює прийнятий Верховною радою закон, який посилює відповідальність водіїв за паркування в неналежних місцях. Подивимось".