Kyiv is the next Berlin: Чи стануть ці слова пророчими?

Патріоти України пропонують цікавий допис галериста Євгена Березницького про порівняння Києва й Берліна та перспективи нашої столиці у сфері культури.

Вони приїжджають в Україну і не перестають радіти: «У Києві таке насичене життя! Стільки всього відбувається, завжди є куди піти, очі розбігаються». Я теж цьому радію і думаю, скільки всього нам потрібно зробити, щоб дійсно наблизитися до столиці Німеччини.

10 років тому порівняння з Берліном звучало б як знущання. Виставки, фестивалі, перформанси, тижні мистецтв - уявити, що в Україні буде такий різноманітне дозвілля, було неможливо. Художники нарікали, мовляв, країна морально розкладається. Здавалося, ситуація ніколи не зміниться. У той час я переїхав до Берліна. Тоді там працювали понад 750 художніх галерей, в Києві їх ледь налічувалося 15.

Все, від стільців в кафе до організації масштабних заходів, в Німеччині було не таким як вдома. У музеях не проводили виставки імені якогось заслуженого художника Німеччині, а розповідали цілі історії. Галереї, розташовані в одному районі, робили презентації своїх проектів в один день, не боячись конкуренції, і відвідувачі без проблем могли побувати відразу на кількох виставках.

Берлін в якийсь момент просто відмовився від пошуку мільярдних інвестицій в гігантські виробництва і переманювання головних офісів багатьох корпорацій. Тут людям просто дали можливість працювати головою. Представники творчих професій з усього світу заселили місто, ревіталізували райони міста, що знаходилися в занепаді, відкрили арт-простори, стартапи, рекламні агентства і відеопродакшени. Так Берлін перетворився на креативну столицю Європи. Вартість житла, їжі, розваг все ще значно доступніші, ніж в Лондоні або Парижі. А якість життя при цьому не поступається.

Чим приклад Берліна може бути показовим для нас? Ми теж готові сприймати сучасне мистецтво і якісно змінюватися. У нас є на це соціальне замовлення, арт-середовище, яке поступово формується і яке це замовлення може задовольнити. Але, по-перше, держава і бізнес повинні зрозуміти, що культура - не жебрак, а партнер. Саме культура допоможе створити національну ідею, об'єднати суспільство, повернути відчуття національної гордості, зберегти мову і налагодити діалог як усередині країни, так і з усім світом. Німецький бізнес цю тенденцію давно вловив. Наприклад, Deutsche Bank з 1979 року збирає корпоративну колекцію творів мистецтва. І це для них не просто фінансове вкладення і підтримка іміджу, а й внесок в популяризацію мистецтва серед середнього класу.

По-друге, нам потрібно навчитися говорити з аудиторією доступною мовою. Помилка культурних менеджерів - проекти для дуже вузької, професійної аудиторії. У Берліні головне завдання: створити всі умови, щоб познайомити з мистецтвом максимальну кількість людей. Там виставки можуть проводити, наприклад, на вокзалі або в інших відкритих публічних просторах. Так вони приваблюють тих, хто в повсякденному житті, можливо, не захоплюється мистецтвом.

По-третє, будь-яка виставка повинна розповідати історії, а не просто висвітлювати якусь дату. Кілька років тому я був на виставці в Німецькому історичному музеї в Берліні, присвяченій 100-річчю Першої світової війни. Це був справжній діалог з глядачем. Наприклад, за марлевою фіранкою висіли підсвічені протигази. При наближенні до них, включався шум тріскачок, які в той час повідомляли солдатам про початок газової атаки. Такого роду експонати наочно розповідали про гуманітарну катастрофу в цілому і про горе окремої людини зокрема.

Київ стрімко розвивається, з'являються нові художники та галереї, регулярно відкриваються нові експозиції. На жаль, кількість не завжди відповідає якості. Але потрібно пройти цей етап. Не подолати, а саме пройти крок за кроком природний шлях проб і помилок. Тоді ми виробимо власний досвід, а причин сказати, що Kyiv is the next Berlin стане значно більше.