"Мені здається, що все це умисно: українську культуру політично злили для того, щоб завезти російську", - Ірма Вітовська

Журналіст Юрій Сомов поспілкувався з українською популярною артисткою театру та кіно Ірмою Вітовською на злободенні теми сучасної української культури та політики, зазначають Патріоти України з посиланням на «Обозреватель».

"З українською актрисою Ірмою Вітовською ми домовилися про зустріч у Молодому театрі незадовго до початку вистави. Однак, приїхавши на місце, я дізнався, що автомобіль артистки зламався і вона добирається до центру на метро.

У тісній, але затишній гримерці, не маючи багато часу в запасі, ми буквально відразу перейшли до найважливіших питань. Чому інтерв'ю українських артистів останнім часом не обходять стороною політику і чи дійсно в Україні повертається мода на російських акторів. Ці та інші теми в першій частині бесіди "Обозревателя" з Ірмою Вітовською.

- Отже дорогою до театру з вами трапилася така неприємна пригода, і ви мали добиратися на метро.

- Так, яке для мене дуже рідкісне явище (посміхається).

- Не користуєтеся?

- Ні, я інколи навіть забуваю де точно перехід. Я не ханжа якась, просто дуже люблю машини. Все з собою, всі баули. Сьогодні от з рюкзаком в театр прийшла.

- Як вважаєте, правду кажуть, що в метро можна побачити реальну картину того, що відбувається у суспільстві?

- Ви знаєте, я намагалася не дивитись навколо, щоб до себе не привертати увагу. Я в окулярах, вся в телефоні, в гаджетах. Намагалася уникнути фотографувань…

- Не любите фотографуватися? Чи це відволікає?

- Коли маю можливість, час і настрій, чому б ні. Буває іноді абсолютно інше внутрішнє завантаження, і ви просто не готові, але в більшості випадків я не відмовляю. Мені здається, що по мені одразу видно, що до мене не треба підходити (сміється).

- Ірмо, маємо не так багато часу сьогодні, залишив найважливіші питання, загалом вони побудовані на певних спостереженнях за суспільством, за тим що останнім часом відбувається в країні. Одне з ваших останніх інтерв’ю вийшло більш політичним. Скажімо, про культуру говорили вже в другу чергу...

- Нема вже сил про них говорити, і культуру, і політику. Останнім часом я постійно десь присутня, і ми тільки й говоримо про те що треба змінити і як ми розвиваємось.

- Ці теми дійсно якось самі по собі спливають і розмови повертаються до політики. Як вам взагалі ця ситуація, що політика займає сьогодні таку позицію?

- Політика в культурі зараз надзвичайно відгукується тому що Україна потребує змін і реформ в культурі. Дуже потужних змін на основі законодавства, яке у нас, на жаль, ще переважно з 90-х років. Воно не є вже актуальним відносно сучасних запитів і так, як Україна хотіла б себе представляти в світі. Воно не дає розвиватись дуже багатьом напрямкам культури, наприклад, недержавному сектору.

Я очолюю по театру недержавний сектор при Національній спілці театральних діячів, от тут надзвичайно важливо провести аудит, потрібно зробити приміщення, потрібно зробити медійні центри, потрібен механізм співпраці державного і недержавного сектора, можливість грандів, можливість претендувати на державні бюджетні кошти… Проектів, які можуть гідно представляти Україну на міжнародному рівні, дуже багато, і не всі вони є в бюджеті.

- Звичайно, все між собою пов’язане.

- Так, і тому політика, хочете ви цього чи ні, коли ви маєте відношення до законодавства, ви маєте відношення до політики.

- Коли спостерігаю за реакцією на подібні інтерв’ю артистів, є два варіанти: "Хто вони такі, щоб говорити про Донбас і Крим? Нехай грають в кіно", або ж критикують, що артист навпаки "поза політикою". Де ж золота середина в цій ситуації?

- Я не скажу, що це політика, це скоріше громадянська позиція. І вона не обов’язково відноситься до політики. Заяви, які ти робиш, вони на рівні якихось політичних меседжів, але ти робиш їх як громадянин, ти сам дійшов до цієї позиції.

Я не можу говорити, як працювати з Донбасом, для цього є фахівці. Але я можу сказати, те що я бачу, що проблема Донбасу з моєї точки зору, як представника культури, в тому, що цей регіон довший час був позбавлений культурних посилів, з якими розвивалася Україна. І це створило конфліктну ситуацію між громадянами цього регіону і громадянами іншої частини України.

А ця ізоляція регіону, як я підозрюю, не без еліт того часу відбулася. Їм було зручно, адже це великий регіон, виборці повинні вибирати за тими методами, які їм пропонували, і будь-яка інформація проти них була не на користь, бо люди починали б думати, чути, цікавитися, і це так само було б проблемою.

- Це ж якось казав Сергій Притула, який зазначив тоді, щось з Кримом і Донбасом Україна фактично пожинає сьогодні плоди своєї культурної бездіяльності по відношенню до цих регіонів.

- І відсутності культурної політики, відсутності освітньої політики. А сильна нація - це сильний дух, а дух формує культуру. Цей дух творить сильну економіку. Ослаблення економіки відбувається не тільки через те, що у нас корумпована країна - це так само і відсутність виховання особистості, яка може брати на себе відповідальність. Але ж бачите, не всі люди можуть створювати щось, деякі покладаються на державу, і це є проблеми селекції, коли держава є таким монополістом, грантом, як радянська система.

- Ви активний користувач Фейсбук, вас читають сьогодні понад 17 тис. користувачів…

- Я за цим так не слідкую, бачу, що додаються. Знаєте, Фейсбук інколи перетворюється на якусь сповідальну кабінку. Іноді є потреба поділитись своїм аналізом якоїсь теми. Мені цікаво робити якісь соціальні пости, які би закликали до соціуму: екологія, теми хворих дітей, чи Сирія - вона не може бути якоюсь далекою трагедією.

- Як ставитеся до дискусій, критики у мережі? Слідкуєте?

- Частіше це якісь боти, а люди з іншою позицією повидалялися. Але Майданом, як бачите, суспільство чітко обрало свої напрямки, як воно бачить майбутнє України. Єдине, коли дуже такі важливі речі відбуваються і ти до них причетний, наприклад, коли ми просували квоти для ігрового формату, і я була одна з передових на цьому полі боротьби, то мені писали погрози, образи. Переважно з Росії.

- Пов’язані якось з роботою?

- Просто принизливі усілякі речі. Ну і буває, що наша преса любить пограти, коли ти говориш одну фразу, її можна перекрутити, і дати так, щоби люди йшли на цей скандал. Так багато вийшло новин, що Ірма Вітовська проти російської мови (посміхається).

Я взагалі ніколи не сказала, що я проти якоїсь мови. Я мала на увазі, що я за україномовний контент, за його збільшення. Що російськомовний контент зараз домінує проти всякої логіки в Україні. Як це подають росіянам чи на Сході? Не говорять про те, що українці були русифіковані і набували цей досвід поколіннями.

Українська мова була репресована, власне, це така набута історія російськомовності українців, а етнічних росіян не так багато в Україні порівняно з російськомовними українцями.

- Одна з новин, яку ви нещодавно прокоментували на своїй сторінці у Фейсбук про те, що в Україну нібито повертається мода на акторів з Росії. Ви вказали, що "так завжди".

- Так, це було інтерв’ю Олега Примогенова. Просто про це не тільки я, але і мої колеги говорять. Публічно нібито ні, але насправді все робиться так, ніби нічого не змінилось. Я не хочу взивати до якихось моральних речей тих, хто керує цими процесами, їх мотивація зрозуміла, їм потрібні гроші.

Насправді російський ринок дуже великий, і його втрата - дуже великий удар, можливо, навіть на межі ризику. І часу мало для того, щоб знайти партнерів на Заході, над цим треба багато працювати, хоча 2017 рік показав наскільки ми просунились.

Але насправді, якщо ви помітили, канали не можуть потягнути стільки україномовної продукції, тому що у нас рекламний ринок досить маленький, а це економічний стан суспільства. Тобто російський навіть до війни мільярдний ринок був, польський мільярдний, а українцям дуже довго до цього йти. Але якщо російський за рахунок своїх можливостей, того, чим він володіє, то польський - за рахунок економічного добробуту поляків. В українців і економічного немає. Отже без дольової участі держави українські канали не обійдуться, щоб запустити цю машину, і ми лише далі відтягаємо вміння українців приймати україномовний продукт.

Зазвичай він може бути кволим, він може бути недосконалим, але на всьому треба вчитись і з чогось починати. Я пам’ятаю дубляж дуже довго не сприймався, а потім… Повірте мені, буде з’являтись більше й більше, і все буде ставати краще.

- Роман Балаян якось згадував такий нюанс, що в Україні просто відсутній прокат, тому українці й розраховують на Росію. Чи це не зовсім так?

- Зараз ми говорили про телебачення, що ж стосується кінотеатрів, у нас їх справді дуже мало. Здається, всього 180 майданчиків, може й менше. В маленьких районних містах зали взагалі не відповідають ніяким стандартам. Також у нас великий відсоток сільського населення, абсолютно ніхто не буде їздити на прем’єри до міст.

Звичайно, нам потрібно більше кінотеатрів, і потрібна домовленість з власниками, щоб години, які вони дають українському кіно, були не ранковими, а щоби люди могли подивитися їх і у вихідні. Тут ще є одна конфліктна історія - квотування на демонстрацію фільмів. Хоча проблем багато, згадайте, 20 років ми нічого не робили.

Згадайте й те, що на початку 90-х було кіно, на Довженка знімали і Укртелефільм знімав: "Злочин з усіма невідомими", "Острів кохання" - на той час це були дуже хороші картини і серіали. Але мені здається, що все це умисно, політично злили для того, щоб завезти російське.

- "Ми прогинаємось і невідомо, коли це закінчиться", - згадав у тому ж інтерв’ю Примогенов.

- А це вже питання до продюсерів майданчиків, наскільки вони хочуть відстоювати свою квоту українських акторів, яке їх суб’єктивне відношення до своїх акторів. Тобто якщо я громадянин і в мене такі правила гри, що мені дає кошти інша країна, вони вимагають певну квоту для своїх акторів, у них є райдери, то чому я повинен своїх так зневажати?

Це питання моралі, навіть якщо ви на своїх менше даєте, тому що українцям платять менше, гонорари менші, то хоча би людське відношення має бути, ті самі умови. Це було завжди, особливо для акторів, які тільки починають і не є зірками".