На 30 років домашнього арешту прирекли батьки власного сина на Прикарпатті (відео)

Хлопець не вміє писати, їсти ложкою, йому важко рухатися. І лише випадковість дозволила сусідам дізнатися, що відбувається у квартирі на поверх вище, повідомляють Патріоти України з посиланням на ТСН.

З дитинства мешканець Калуша Микола погано чує і не говорить. Сусіди часто бачили чоловіка у вікні, проте їм ніколи не спадало на думку, що його батьки майже 30 років не виводили сина на вулицю.

"Пропонували допомогу, вона: "Ми нє голодаєм. Всьо!" Сусідів коли затоплювали, були проблеми, вона казала: "Нє учітє мєня жить!" На початках вони гуляли малими, виходили на лавку, сиділи. Коли діти пішли в школу, він 3 місяці ходив в школу для дітей, які недочувають. А потім вона чомусь його забрала, сказала, що його там ображають", – каже сусідка.

Одного разу сім'я Миколи вчергове затопила сусідів знизу. Люди пішли скаржитися і були ошелешені тим, що відбувається у квартирі Миколи. Як виявилося, батько "Мауглі" Петро помер, проте жінка тримала його тіло у квартирі декілька діб, мовляв, відігріється під ковдрою. До сім'ї завітали представники соціальних служб.

"Її чоловік помер та лежав. В п'ятницю помер, вони у вівторок прийшли. Вона його накрила – думала, відігріється", – розповідає директор територіального центру соціального обслуговування Надія Рим.

У квартиру службовці заходили у рукавицях, протигазах, адже там було брудно, смерділо відходами, підлога була вкрита сміттям. Через деякий час зникла і мати Миколи. Виявилося, вона лежала у квартирі, вражена інсультом, а 39-річний син сидів біля вікна.

"Він сидів біля вікна, видавав одноманітні звуки. Сусідка кілька днів підряд приносила їжу, він їжу викидав на землю, а потім піднімав і їв", – розповідає заступник керівника Калуського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Василь Ільницький.

Наразі "квартирний Мауглі" у Снятинському психоневрологічному інтернаті. Працівники закладу кажуть, що він серйозно відстає у розвитку, ним важко займатися. Його важко переодягнути, чоловік чекає, що його помиють, нагодують тощо. На нього чекає тривала реабілітація, лікування, після чого він з нуля вчитиме елементарні речі, такі як догляд за собою, самостійний прийом їжі тощо.

Мати Миколи ж заявляє, що вона не хотіла його обмежити, вона просто боялася за нього через те, що син начебто глухонімий. "Що він був зачинений – то брехня, наклеп. Насправді він глухонімий, і я боялася за нього. Вважала, що сама витримаю все це і ми з ним проживемо, як вдасться", – розповідає вона. Під час перебування у лікарні жінка жодного разу не згадала про сина протягом тижня.