Найближчі плани Путіна: У Москві очікували смерті Карімова, щоб «повернути» Узбекистан, - Портніков

"Відсутність президента Росії на похоронах першого президента Узбекистану, можливо, стало шоком для керівників і громадян цієї країни. Але, знаючи дріб'язкову натуру Путіна, можна було не сумніватися: на похорон Карімова він не приїде", - написав оглядач Віталій Портніков у статті для Радіо Свобода, передають Патріоти України.

Офіційно ця відсутність, звичайно ж, пояснюється «щільним графіком» російського президента. Але похорон тим і відрізняється від звичайних протокольних заходів, що через нього змінюють графіки. Тим більше, що про можливість поїздки до Узбекистану Путін знав заздалегідь. Відразу ж після перших повідомлень про хворобу президента Узбекистану з'явилися повідомлення про його смерть. Це звичайні мешканці Узбекистану очікували підтвердження кілька днів. У Кремлі чудово знали про реальну картину подій в Узбекистані.

Путін зараз перебуває на Східному економічному форумі у Владивостоці. Всі головні зустрічі із лідерами країн, які приїхали на цей захід, він вже провів. Від виступу на пленарному засіданні міг би відмовитися. Його б зрозуміли - тим більше на Сході. Він не поїхав, бо й не збирався. Але чому?

Тому що хотів помститися. Так, звичайно, Іслам Карімов - суворий авторитарний правитель, який головні зусилля в своєму житті зосередив на зміцненні особистої влади. Але це навряд чи турбує Путіна. Більш того, цей підхід до політики російський президент прагне наслідувати.

Те, що дійсно дратувало Москву - так це вперте небажання Карімова «здавати» Узбекистан Кремлю. З першого дня свого президентства - а Карімов був першим президентом в СРСР після Горбачова, що викликало особливе роздратування у тодішнього глави Радянського Союзу - узбецький лідер думав про свою владу, а не про владу російських правителів - Горбачова, Єльцина або Путіна. Він належав до тієї групи політиків, які сприймали СНД як інструмент для розлучення колишніх союзних республік, а не як можливість створити нову союзну державу для Бориса Єльцина. І в цьому був куди ближче до першого президента України Леоніда Кравчука, ніж до російського лідера.

Карімов наближався до Москви тільки тоді, коли йому не було куди діватися - так було після кривавих подій в Андижані, де урядові війська розстріляли багатотисячний протест. Але Узбекистан послідовно не підтримував російські інтеграційні проекти. Країна не увійшла до Євразійського економічного союзу. Узбекистан вийшов із ОДКБ. Кілька років Узбекистан входив в ГУАМ (потім Карімов вирішив, що краще не входити в жодний із союзів на пострадянському просторі).

У Москві йому цього не забули і не пробачили. Навіть мертвому. Які б гарні слова говорили сьогодні в Кремлі, але російські правителі завжди сприймали узбецького диктатора аж ніяк не як союзника. І Путін своєю відсутністю в Самарканді це демонструє.

Але це ще не закінчення помсти. Це лише початок. У Москві очікували смерті Карімова, щоб «повернути» Узбекистан. Саме зараз Росія почне докладати зусиль, щоб зробити наступником Карімова «свою» людину, щоб змусити нового президента Узбекистану привести країну до Євразійського союзу і ОДКБ, щоб «закрити» питання Узбекистану - використовуючи російську політичну лексику. І нестабільність в цій країні - майже неминуча після смерті Карімова - може бути пов'язана насамперед з цими російськими зусиллями.