Намкриш: Після анексії російська зовнішня політика перетворилася в суцільне фіаско Лаврова, - експерт

Кремль програв дипломатичне протистояння за Крим. Три роки тому російська влада була впевнена в швидкому краху України та автоматичному визнанні півострова територією Росії. Тепер їм доводиться викручуватися, вигадуючи пояснення того, чому Захід не погодився з "Кримнашем". Про це пише Сергій Стельмах спеціально для Крим.Реалії, передають Патріоти України.

Глава російської дипломатії Сергій Лавров спробував пояснити росіянам, чому плани на "велику угоду" з Заходом по Криму зазнали краху. Виявляється, країни-члени НАТО "образилися" на Кремль, який нібито завадив планам Брюсселя включити Україну в сферу впливу Альянсу. Анексія півострова, вважає російський міністр, зіграла в цьому ключову роль.

"Натовці образилися, що їх проект по повному поглинанню України в свою зону впливу і включенню України в Північноатлантичний альянс, включенню Криму в свої плани військового оточення Російської Федерації - ці плани провалилися", - заявив Лавров в інтерв'ю російським журналістам. Як наслідок США і ЄС заморозили спільні проекти в сфері забезпечення глобальної безпеки і спільної боротьби з тероризмом, впевнений глава російського МЗС.

Насправді, ми бачимо продовження політичної лінії, яку Москва зайняла після обрання Дональда Трампа президентом США. У лютому поточного року кремлівські аналітики і пропагандисти повністю змінили риторику з приводу перспектив російсько-американського зближення. Вони "раптово" усвідомили, що торги навколо анексованого Криму можуть "зіпсувати імідж" Москви в очах інших геополітичних гравців: Ірану і Китаю. Хоча ще кілька місяців тому московський політичний бомонд смакував швидке скасування санкцій, неформальне визнання "Кримнаша" і повернення України в сферу привілейованих інтересів Кремля. Російська влада за всіма можливими формальними і неформальними каналами поширювала простий меседж: нова адміністрація у Вашингтоні закриє очі на російські безчинства в Криму і на Донбасі.

Весь "антиантиамериканізм" російської влади звівся до спроб президента Володимира Путіна домовитися про відправку російських солдатів помирати в Сирію за інтереси західної коаліції. Кремль хотів отримати Крим в обмін на нібито спільну боротьбу з ІДІЛ і врегулювання конфлікту в Сирії. Хоча спочатку було зрозуміло, що російська влада має намір знищувати не ісламістів, а помірну сирійську опозицію. До початку 2016 року апетити Москви стали скромнішими. Лавров і його підлеглі були згодні на неофіційне визнання анексії українського півострова з боку Білого дому. Як тільки представник Трампа заявив, що Москва повинна піти з Криму, російська влада перевзулася в повітрі, зробивши вигляд, що вони не розраховували домовлятися з цього питання.

Крим - персональна поразка Лаврова. Судячи з інформаційного контексту, навесні-влітку 2014 року російський МЗС був упевнений, що конфлікт із Заходом навколо кримського "референдуму" вдасться спустити на гальмах. Затяжна війна в Україні, хворобливі санкції, постійна критика на адресу Москви за окупацію Криму, провал "великої угоди", на яку Кремль дуже розраховував, показали, що Росія - лише регіональний гравець. Спроби оскаржити вплив Вашингтона на світові справи, ліквідувати або помітно послабити українську державність і поділити світ на сфери впливу зазнали невдачі.

Йдеться про повне фіаско російської зовнішньої політики і так званої "кримської дипломатії", яку Москва взяла на озброєння на початку 2014 року. Вона представляла собою комплекс військово-політичних дій, в яких дипломатію використовують виключно в рамках спецоперацій і дезінформації суперників.

Москва починала переговори з опонентами не перед конкретною дією, а після неї з метою закріплення вигідного результату. Путін безліч разів брехав главам західних держав про участь російської армії в захопленні Криму та війні на Донбасі. Через рік він зізнався, що особисто наказав окупувати острів.

Блеф - невід'ємний елемент політики, але на Заході поважають ще й дипломатичний етикет. Путін і Лавров могли скільки завгодно брехати на публіці, але в приватних бесідах з лідерами США і ЄС їм варто було відразу викласти карти на стіл. Але вони обманювали і виверталися навіть там, де можна було говорити прямо.

У такого підходу виявився стратегічний недолік: "кримська дипломатія" була ефективна лише в короткостроковій перспективі. Як тільки офіційний Київ і Захід виробили спільну політику протидії кремлівським реваншистам, Москва вже не могла використовувати факт раптовості і замішання.

Безпринципність російської влади зробила будь-які домовленості з Кремлем безглуздими. Політичні аналітики неодноразово вказували, що кінцева мета кремлівських дипломатів - обвести Вашингтон навколо пальця, підсунувши американцям кота в мішку. Чому російська влада вважала американців і європейців настільки дурними - тема для окремої розмови. Але очевидним є факт: в "кримській пастці" виявився саме Кремль.

Тепер, щоб не виглядати зовсім вже невдахою, Лавров змушений використовувати вуличну риторику, намагаючись пояснити, чому Захід продовжує "копати" Росію за анексію українського Криму. Іронія ситуації в тому, що агресія Москви лише прискорила процес зближення України з НАТО. До "Кримнаша" і бійні на Донбасі питання північноатлантичної інтеграції було дискусійним. Через рік після початку війни вступ в Альянс були готові підтримати більшість українців.