"Наша дипломатія мала би бути зубастішою": Дипломат про те, як реагувати Україні на заяви генсека РЄ щодо повернення РФ

Генсек Ради Європи Турбйорн Ягланд заявив, що збройна агресія проти України — це не підстава для санкцій та припинення співпраці з Росією. Перш за все треба розуміти, що в міжнародних організаціях ключовими є не керівники, а країни-учасники. Звичайно, ми не можемо применшувати ролі особистості в історії діяльності тієї чи іншої структури. Але не маємо й перебільшувати їх значення. Про це на сайті Новое время пише дипломат Володимир Огризко, передають Патріоти України, продовжуючи:

Ягланд є найвищою, але лише виконавчою особою, чиї дії залежать від волі країн, які його обрали на цю високу посаду. Тобто Ягланд не формує політику Ради Європи, а лише виконує волю країн-членів цієї організації. Та з іншого боку, його заява — це сигнал про те, що він особисто (і це справді викликає великі запитання) веде дуже активну роботу по відновленню членства РФ в Раді Європи. Чи це його особиста позиція, чи так в доволі очевидний спосіб проявляється його залежність від Росії?

За будь-яких обставин, Ягланд мав би звернути увагу на доволі сумну долю одного з останніх керівників ПАРЄ. Іспанця Педро Аграмунта з тріском звільнили з цієї посади за очевидну проросійську позицію, поїздки до РФ та інші кроки, які не могли бути здійснені за визначенням. Мені здається, генсеку Ради Європи треба про це задуматись.

Заяви Ягланда про те, що Росія не порушує засадничих норм Ради Європи, — це, якщо говорити дипломатично, не відповідає дійсності. Бо хто-хто, а він чітко має знати, що відбувається з правами людей в окупованому і анексованому Криму та на території, де сьогодні знаходяться бойовики. І якщо він говорить, що там немає позасудових страт, тортур та інших речей, які для цивілізованого світу є неприпустимими, то нашій владі варто задуматись над тим, щоб відправити до нього в гості кількох наших щойно звільнених заручників.

А потім попросити їх розказати, дивлячись йому в очі, про те, що вони пережили в тих підвалах і що з ними там робили бойовики. Для того, щоб поставити на місце людей, які не хочуть нічого чути і знати, такі речі треба робити негайно. Тому в цьому плані наша дипломатія мала би бути значно активнішою.

Насправді, навіть після таких заяв ситуація в Раді Європи принципово не зміниться. Оголосили, що відбудуться якісь консультації, але жодних практичних рішень щонайменше зараз не буде. А це означає, що українській делегації та всім тим, хто бажає, щоб Рада Європи справді залишилась функціонуючою структурою, а не фільчиною грамотою, потрібно подвоювати чи навіть потроювати свої зусилля. Заяви про те, що «на саміт 2019-го року ми повинні прийти з Росією серед нас» нагадують мені старі радянські часи підготовки до чергового з’їзду КПРС. Єдине, що пан Ягланд — не генсек, а ми не в Радянському Союзі. Ці часи вже давно закінчились.

Заява російського сенатора про те, що «нехай внесок в Раду Європи за нас платить Україна» — це традиційне російське хамство, яке не міняється з роками-десятиліттями-століттями. Така в них форма поведінки, і до цього нашим західним партнерам треба нарешті звикнути. Прийде час, коли російському сенатору доведеться свідчити в Гаазькому суді, і там вже розберуться, хто кому скільки завинив і як буде ці борги повертати.

Як головну виконавчу особу в Раді Європи, Ягланда якраз і мав би турбувати той факт, що РФ не платить свої внески. Якщо країна не виконує свої статусні зобов’язання — а виплата внесків це одне з них — то повинно ставитись питання або про призупинення членства, або про виключення РФ з Ради Європи.

І я вважаю, що тут наша дипломатія мала би бути значно активнішою, наступальнішою, зубастішою. Ми не робимо очевидних речей. Ось дуже конкретний крок — поставити питання про призупинення участі Росії в Раді Європи. Це б відразу підняло дискусію «А чому?». І тоді можна було б наводити всі необхідні аргументи, згадувати про ті ж позасудові тортури, смертні вироки, порушення прав людини і таке інше. І плюс, вимагати якихось певних рішень. Так, для цього треба проводити велику попередню роботу з делегаціями та проговорювати такі речі. Але це саме те, що дає результат.

Інакше виходить, що хоч Росія і агресор, але саме вона задає тон в Раді Європи. Мовляв, от ми не приїдемо, не будемо давати грошей, а ви робіть що хочете. Ні, повинно бути навпаки. Ви порушили права людини, маєте за це відповісти і коли ви свою провину визнаєте і виправитесь, повернетесь до статус-кво станом на лютого 2014 року — ось тоді ми, Рада Європи, подумаємо, чи варто вас туди пускати.