"Наші в Логвиновому живі. Вийшли на зв’язок, просять витягти. "Риба", окрім тебе — нікому…", - історія героя

Той день для «Риби» видався кепським. Власне, не тільки для нього: вся його бита-перебита в боях механізована бригада досі пам’ятає бій неподалік Дебальцевого 12 лютого 2015 року. Так пише журналіст Віктор Шевченко, повідомляють Патріоти України з посиланням на "Народну Армію", цитуючи далі:

"За інформацією, Логвинове зайняли наші. Щоправда, підтвердження цього факту не було жодного. Три бойові машини підрозділу Сергія Рибіна на малій швидкості без побоювань вийшли на околицю села. БМП «Риби» замикала колону.

Углибині, біля непоказних садиб, стояли бійці із жовтими пов`язками на рукавах. Вони привітно махали руками, показували, куди їхати. Через триплекси Сергій нарахував їх кілька десятків. Озброєні, як наші, у звичній амуніції, спокійні та ділові. Тривоги не було.

Головна машина проїхала вулицею не більше як триста метрів, аж раптом «жовті пов’язки» швидко розсипалися й залягли за паркани. По броні «бехи» зацокотіли кулі, а в головну машину один за одним ударили три гранатометні постріли.

Сергій «на автоматі» шалено зманеврував, виходячи з-під вогню. Краєм ока ще помітив, як кілька хлопців із підбитої БМП спішились і вступили в бій.

Попри морозний день, за якусь хвилину Сергій змокрів від поту й почувався, як грішник на пательні. Екіпаж відстрілювався з усіх стволів, поряд із машиною підіймались вибухи.

По внутрішньому зв’язку пролунало: «Гранатометник зліва!!!» Через лівий триплекс Сергій побачив яскравий спалах. Побачив і гранату, випущену з РПГ, тільки летіла вона чомусь повільно, наближалася до машини. Принаймні так здалося «Рибі».

Постріл ударив у башту… У навідника одразу вилетіли всі прилади спостереження. Осколки побили всю апаратуру, але дивом не зачепили навідника Миколу Любиченка. Його навіть не контузило, і він продовжував вести неприцільний вогонь із гармати, прикриваючи третю машину.

За півсотні метрів раптом виїхав російський танк. Не помітивши «коробочку» Сергія, він зайняв позицію за будинком і почав обстрілювати інший напрямок. Протистояти «сімдесятдвійці» своїм БМП «Риба» не міг, бо ПТКР на башті також знесло пострілом РПГ. Сергій здав назад, прикрився хатою, поки побратими гарячково перезаряджалися.

Цієї миті командир взводу по радіо наказав відступити, бо в село зайшло одразу сім російських танків. Відбиваючись від піхоти противника, українці двома машинами вийшли з бою.

Повернулись на попередню позицію, згодом підтягнулася частина хлопців із підбитої машини. Останні навіть примудрились узяти в полон аж 17 бойовиків і довести їх до своїх. Але доля трьох наших бійців залишалась невідомою.

Сергій сів із хлопцями перекусити. Та щойно відкрив банку перловки, як побачив командира. Взводний ішов до них з опущеною головою. Наблизився й втомлено сказав: «Наші в Логвиновому живі. Вийшли на зв’язок, просять витягти. «Риба», окрім тебе — нікому…»

Зі слів побратимів, які останніми виходили з Логвинового, росіяни в селі також не залишились — вийшли й стали по інший бік. «Риба» подумав: можна ризикнути, однією машиною простіше проскочити повз росіян — і назад. Командир запропонував їхати цілішою БМП. Та Сергій не погодився, свою «ластівку» він добре знав і був у ній упевнений.

Почало сіріти, «Риба» рушив. Заглиблюючись у сутінки, він нібито заходив у невідомий небезпечний вир. За півкілометра до села на тлі холодного неба Рибін знову побачив російський танк. Біля нього поралися люди. Сергій піддав газу й промчав повз нього. Сподівався, що вороги сприймуть його в темряві за свого. Так і вийшло.

«Риба» влетів у село, скинув швидкість, переключився на першу передачу. У селі не було жодних ознак життя, це дещо заспокоїло. Підняв крісло «по-похідному», відчинив люк, почав кликати хлопців. Проманеврував поміж побитою українською технікою та обгорілими тілами хлопців з іншого підрозділу. Доїхав до підбитої БМП взводу, знову погукав. Тиша… Чути лише недалекі автоматні постріли та артилерійську канонаду.

«Риба» розвернув машину, рушив назад. На виїзді із села нарешті побачив своїх, які бігли до нього. «Усім на машину, і валимо звідси!» — нервово крикнув він.

Назад можна було повернутися тільки дорогою, якою заїжджав. Ризик був величезний, але вибору не було. Сергій увімкнув другу передачу, почав набирати швидкість. Зліва побачив спалах і різко вдарив по гальмах: за два метри перед лівою гусеницею рвонув танковий снаряд. «Боже, тільки щоб хлопці не позлітали», — промовив подумки й знову натиснув на газ. Різко вперед, педаль до підлоги, потім гальма, поворот убік — другий снаряд рвонув просто перед машиною…

Як домчали назад, «Риба» в деталях не пам’ятає. Удома очманілі від щастя побратими ледве не задушили Сергія в обіймах і довго носили його на руках…".