"Наступ на свободу та права мешканців окупованого Донбасу набрав шалених обертів", - блогер

"Чергове перемир’я, що було оголошене з квітня, обернулося на нове загострення на лінії розмежування між збройними силами України та військами окупантів з Росії", - пише Мирослав Тямущий для Радіо Свобода, передають Патріоти України, та продовжує:

"Знову чутно канонаду на Торезькому танковому полігоні від залпів мінометів, артилерії та танків. На шосте квітня призначили воєнні збори майже 2000 резервістів, набраних з числа працівників бюджетних організацій. На полігон вивели людей, які демонстрували окупаційній владі та кремлівським кураторам псевдопатріотизм так званого "народу Донбасу".

Наступ на свободу та права мешканців окупованого Донбасу, розпочатий окупантами з Росії три роки тому, набрав шалених обертів. Якщо раніше працівників бюджетних установ, студентів, школярів виганяли на численні масові акції, присвячені "знаковим датам", примушували ставити підписи під зверненнями-скаргами до лідерів США, Німеччини, Франції та Росії, вчили протидіяти спостерігачам з ОБСЄ, то тепер тиск розповсюджується на всі верстви населення. Пройшов так званий "загальний республіканський суботник". Не було ні музики, ні палких промов, жодної посмішки чи радісних облич. Вигнали на "роботи" всіх – навіть робітників поліції "ДНР".

Людям почали надходити листи з погрозами відрізати водопостачання, відключити світло, якщо вони не погасять борги та не заплатять в "Центральний республіканський банк". Людей примушують укладати кабальні договори про погашення заборгованості, тим самим на рік прив’язуючи до власних осель. Підтверджуючи визнання боргів своїми підписами, населення примусово визнає легітимність окупаційних захоплень підприємств, які юридично належать Україні чи приватним власникам.

Компанії "Вода Донбасу", "Харцизькі електролінії" силовим шляхом зробили підзвітними окупаційній владі. Змусили провести профспілкові збори, засідання трудових колективів, які уклали нові трудові договори з нелегітимною владою окупантів. Людей, які працювали на юридично українських підприємствах, змушують звільнятися та переоформлювати трудові книжки. Працівники втрачають пенсійний стаж, заробітну платню у гривнах, різнобічні соціальні виплати, скорочуються відпустки. Головне, люди своїми голосуваннями, власними підписами у "примусово-добровільному" порядку легітимізують захоплення окупаційною владою майна та будівель, які їй ніколи не належали.

На неймовірний пресинг податкових інспекцій "народної республіки" скаржаться водії в маршрутках, підприємці в магазинах, власники перукарень та різнобічних майстерень. Гроші "деруть" зі всіх. "Віджаті" ринки під "республіканськими вивісками" переважно порожні, бо в людей нема грошей, щоб там щось купувати. Найбільш ходовий товар – звичайний хліб сумнівної якості, з дірами, які нагадують сир, та специфічним прілим запахом. Якісний хліб – дорогий та в дефіциті. Після 15-ї години купити хліб вже неможливо. Колись кріпаки та раби казали: "Хліб та вода, то наша їда".

Воду на окупованих територіях Донбасу пити неможливо, бо вона брудна і від неї тхне хлором. Через численні прориви труб, які ніхто не лагодить на околицях міста, в мережу засмоктується бруд та розноситься по всіх домівках. На відрах, ваннах, каструлях залишається брудний осад, який стає все більшим у міру відстоювання води. Люди вимушені купувати воду в магазинах чи ходити до джерел у балках.

Соціально-економічний тиск окупаційної влади на місцеве населення доповнюється культурним. Замість української культури: танців, пісень, книг, віршів, гумору та вистав – примусово вносяться елементи російської. Танці в кокошниках, юбки, блузи з рюшами у стилі "а-ля донська козачка". Йдуть вистави та фільми радянських часів. В дитсадках дітям пропонують віршики та казки тільки російські. У школах "ДНР" викладають перекручену на російський лад історію, співають гімни "ДНР" та Росії, розігрують вікторини, розроблені в Росії.

Чи назвуть в цих вікторинах школярі в "ДНР" та в Росії автора п’єси "На дне"? А в Чистякові є напівзруйнований пам’ятник Максиму Горькому, який стоїть у смітті на тлі зруйнованого палацу культури його імені, символізуючи своїм виглядом те "дно", на якому опинився завдяки окупантам Росії "народ Донбасу".