Неважливо, що робить Путін, важливо, що робитимемо ми: У відповідь на нову російську агресію, маємо актуалізувати кримське питання – блогер

Чергове "серпневе загострення" Путіна викликало неабияку панічну реакцію з боку частин українського суспільства. Для декого стало новиною, що між Україною і Росією два з половиною роки без зупинки на обід і вихідні, ні на секунду не припиняючись триває гаряча фаза війни.

Війна, що без зупину триває із дня проголошення незалежності. Путін мусив удатися до воєнної компоненти, бо, як виявилося, його політична й ідеологічна стратегія та агентура зазнали очевидної поразки під час Революції гідності. Власне для цього, щоб не допустити капітуляції власної п'ятої колони, Путін перевів світоглядову, політичну, економічну, інформаційну війну, що тривала безперервно, у гарячу воєнну фазу.

Тепер чи потрібна Путіну "велика війна" нині. Пригадаймо ключові політичні вимоги Путіна. Захист, а фактично панування російської мови. Федералізація, фактична деконструкція державності. Відмова від Євроінтерграції та вступу до НАТО. Майже в усьому він досяг успіхів. Русифікація нині набрала більших обертів і неприкритих форм, ніж у найгірші роки совєцької окупації. Капітулянтські зміни до Конституції готовий був підтримати і в першому читанні підтримав майже весь політичний істеблішмент. І лише протести 31 серпня зірвали план ворожої агентури у владі по згортанні державності.

Україна на рівні влади навіть на артикулює намірів до вступу у НАТО та ЄС. А останні, зі свого боку не дають Україні жодної надії на таку перспективу. Лишається лише подавити опір української нації, який виявився неочікуваним ні для Путіна, ні для керівництва України. Нині Путіну важливіше руками українських спецслужб подавити волонтерський та добровольчий рухи. Посіяти зневіру, паніку і капітулянтські настрої ("аби лише не було війни) серед населення в Україні. І це йому вдається. План Путіна із повернення колоніального статусу України реалізовується руками значної частини влади в Україні. Тому гарячої фази війни на даному етапі Путіну просто не потрібно.

Що ж потрібно? Перше кримське загострення – це передусім сценарій для посилення режимів в Кремлі та на Банковій. Кремлю напередодні парламентських виборів потрібно в чергове зліпити образ підступного ворога коло кордонів і безальтернативного рятівника Путіна та його партії. Банковій потрібно сформувати громадську думку, що політичні зміни в Києві наразі не на часі.

А от боротьба з патріотичним рухом дуже красиво буде подана як подолання терористичних загроз. Якщо ж наша войовнича влада всерйоз готується до великої війни, то чому нині кількість вояків в Україні,більш ніж у два з половиною рази менша, ніж під час президентства Кучми, скажімо у 2009 році. Чому не введено загальний стрілецький вишкіл для всього дорослого населення, включно з жінками.

Чому зірвано створення системи територіальної оборони. Чому не проведено жодних навчань для населення на випадок терористичної загрози чи авіаційних та артилерійських бомбардувань. Чому фінансову та економічну систему не переведено на воєнні рамки. Чому не створено жодних передумов для самозахисту громадян. У той час коли окупанти і бандити шастають з тяжкою зброєю, українець не має права на володіння вогнепальною зброєю самозахисту.

Очевидно, як бідна країна ми можемо вести виключно "війну бідних". Користуючись тими запасами зброї і боєприпасів, що нині маємо (а інших просто не виробляють) та тим людським потенціалом, який маємо. І, головне, морально-вольовими рисами української нації. Лише український дух здатен переломити характер цієї війни і перемогти російське залізо.

Стан війни з Росією (у різних вимірах та різних фазах інтенсивності) – це перспектива на найближчі роки чи навіть десятиліття. Доки Україна не завдасть поразки Росії і не зламає її волі до війни – війна триватиме без упину. Тому панікувати не варто. Смерть у бою для чоловіка завжди краща, ніж смерть від інфаркту та інсульту біля телевізора.

Росія актуалізувала Крим. Значить і ми повинні актуалізувати кримське питання. Для початку розірвати або хоча б призупинити так званий великий догорів про дружбу, який дає право російським військовослужбовцям перебувати в Криму. Закрити усі канали зв'язки з Кримом. Припинити рух людей, товарів, послуг, електроенергії на час, поки російські окупанти перебісяться.

Почати творити реальні осередки спротиву окупації на півострові. Примусити світову спільноту поставити кримську проблему на рівень окупованих територій Донбасу, скажімо іплементувавши це питання у міжнародний переговорний процес, найкраще у Будапештському форматі. Заарештувати нарешті всю російську агентуру. Нагадаю, за два роки війни так і не реалізовано нашої вимоги провести переатестацію, люстрацію та перевірку на детекторі брехні керівництва силових структур.

Два роки назад ми випрацювали на основі досвіду країн, що мають війну, великий кордон з противником і не можуть розраховувати на чиюсь військову допомогу Концепцію створення обороноздатного суспільства і держави. Час її впроваджувати у життя.

Нині не питання, коли Путін військовим шляхом піде далі. Нині питання, коли ми зупинимо наступ "руского міра" і перейдемо в контрнаступ на всіх фронтах. А от тут головна проблема. Як виявилося, завоювати Москву неможливо не відвоювавши Києва.