По колу історї: Повторення пройденого, - Сергій Жадан

Напередодні свят всі заговорили про річницю революції 1917-го. Хто - російської, хто – української. 100 років – серйозний термін, якщо врахувати, що історія ходить по колу. І, схоже, знову повертається. Так пише у своєму блозі на сайті Новое время письменник, поет Сергій Жадан, передають Патріоти України.

В своїй книзі «Криваве століття», говорячи про причини поразки української революції 1917-20 років, філософ Мирослав Попович пише: «Національна солідарність – це як любов або гроші: вона або є, або її немає. В Україні її не було». Минуло сто років. Таке враження, що знову – ні любові, ні грошей.

Цього разу напередодні новорічних та різдвяних свят усі якось заговорили про річницю революції. Хто російської, хто української – кого яка цікавить. Справді, сто років – серйозний термін, що мав би налаштовувати на філософські роздуми. Ми ж усі згодні з тим, що історія ходить по колу? Ну ось, схоже, вона знову повертається.

З тими ж таки питаннями – питанням збереження незалежності, питанням захищеності кордонів, питанням обороноздатності, питанням ідентичності, врешті-решт. Дивним чином, питання ці звучать особливо актуально з огляду на соту річницю української революції, яка свого часу так само поставила ці питання й не змогла дати на них правильні відповіді. Але добре, що вони, ці питання, виникають – історія загалом має викликати питання, особливо історія, яку, за визначенням класика, неможливо читати без брому.

Власне, історію Україну слід перечитувати бодай тому, що більшість її гострих кутів мають здатність не втрачати своєї гостроти з часом. Про що ми, за великим рахунком, дискутуємо сьогодні в своїх соціальних мережах? Про те, про що сто років тому такі самі пересічні громадяни патріоти дискутували на мітингах та демонстраціях. Дискутували, не відчуваючи тієї самої «національної солідарності», без якої весь їхній патріотизм виявився нічого не вартим.

В такому разі, що може бути підгрунтям для цієї самої солідарності? Де ті точки й поняття, що є ключовими для нашої ймовірної й умовної суспільної угоди? На чому може будуватись ця наша національна солідарність, яка є подібною до любові? Питання мови? Навряд чи. Розумію, що зі мною зараз багато хто не погодиться, але все ж. Питання історії? Теж навряд чи. Надто багато в них простору для розходження та розбрату. Питання євроінтеграції? Навіть не смішно. Тоді що? Питання про визнання війни війною? Так, безперечно.

Очевидно, що важко знайти точки порозуміння з людиною, яка, маючи в кишені паспорт твоєї країни, не визнає самого факту агресії та окупації, здійснених щодо вашої з нею країни. Питання незалежності та самого права на існування твоєї країни? Так, поза всяким сумнівом. Насправді не так складно зрозуміти, що підстав для солідарності не менше за підстав для конфронтації та взаємного ігнорування. Для цього достатньо просто перечитати підручник із історії. Бажано до кінця. Сподіваюсь, саме це на нас і очікує ближчим часом – повторення уроків історії, робота над чужими помилками без права на свої власні.

Чого ще слід очікувати? Свята передбачають присутність упевненості й оптимізму, багато хто саме його й демонструє. Мовляв, цей рік буде важким, але переломним, цього року буде непросто, але ми зможемо все змінити, все буде добре, все буде інакше.

Натомість є така проста річ: календар – не персональний комп’ютер, він не перезавантажується на новий рік, від нього не слід вимагати рішучої зміни курсу. Які зміни відбулись із нашою економікою на ранок першого січня? Ну гаразд, бог із нею – з нашою. Що змінилось у світі станом на ранок першого січня? Що змінилось у нас? А що могло змінитись? І чи хотіли б ми насправді, аби щось змінилось? То чого ми можемо насправді вимагати від майбутнього?

Від нього складно чогось вимагати без розуміння того, що майбутнє – це просто дещо відтерміноване теперішнє, що так чи інакше певною мірою вже здійснилось і відбулось, і вимагати від нього, аби воно радикально різнилось від нашого сьогодення – щонайменше наївно. Майбутнє буде таким, яким ти його робиш сьогодні. Звісно, якщо з неба на тебе не впаде метеорит чи десь поруч не вибухне АЕС, чого в нашому випадку виключати, звісно, теж не варто.

Тому лишається робити все з урахуванням того, що історія рано чи пізно повернеться, а ось із чим вона повернеться, залежить передусім від тебе самого, від твоєї готовності брати на себе відповідальність, від твоєї здатності розуміти, на кого можна покластися, з ким варто порозумітись заради спільної справи, заради спільної перемоги. Не таке вже й складне вміння, якого так чи інакше доведеться вчитись. Аби не повторювати помилки минулого. Аби той, хто читатиме нашу сьогоднішню історію через сто років, не хапався за бром.