Погляд з фронту: "Розгойдування ситуації в Україні: в разі чого, стріляти будуть усіх", - Олена Білозерська

"Один знайомий, волонтер, що здавна нам допомагає, прислав мені чергову розпачливу статтю про те, як сім'ї загиблих добровольців не отримують від держави жодного визнання і допомоги, з припискою: «А чим їм допоміг Народний депутат пан Ярош, який обрався на їх крові?»." Про це пише у своєму Fаcebook доброволець УДА, журналіст Олена Білозерська, передають Патріоти України, продовжуючи:

Цей лист і спонукав мене написати дану статтю. Вона буде не про Дмитра Яроша, а про проблему в цілому. Навіть не проблему, а Проблему, з великої літери.

Спочатку про добровольців, живих і загиблих. Усі ми - дорослі дієздатні люди, які розуміли і розуміють, що, взявши до рук зброю і не належачи при цьому, з тієї або іншої причини, до жодної з державних офіційних силових структур, ми не можемо сподіватися отримати від представників держави - чиновників (для яких мають значення лише офіційні документи) - ніяких грошей, звань чи статусів - навіть якщо загинемо. Принаймні, за діючої влади і діючих законів. В окремих випадках влада з якоїсь її власної вигоди може піти нам назустріч, але розраховувати на це не можна.

Все, чого такі, як ми, можемо очікувати від чиновників - що вони не помічатимуть нас. Ігноруватимуть наше існування, тобто, не дуже сильно заважатимуть нам жити і діяти. І навіть це можливо тільки доти, доки державний апарат не вбачає у нас загрози своїй можливості спокійно красти. Як тільки він побачить цю загрозу, нам перекриють кисень і наша діяльність як боєздатних фронтових підрозділів на цьому скінчиться. А просто як люди, розсіяні і обеззброєні, ми не зможемо зробити нічого - ні тепер, ні в майбутньому. Уточню: нічого більшого за те, що кожен, хто читає ці рядки, може робити вже тепер.

З людей з різними можливостями і питають по-різному. Якщо маленька дитина тупне ніжкою і скаже: «Дяді нагорі бяки», усі посміхнуться. Якщо те саме скаже громадський активіст, «дяді» створять йому дошкульні, але несмертельні проблеми. Якщо ж те саме скаже представник озброєних загонів - загони ліквідують, в разі опору - шляхом фізичного знищення. Знищують лише тих, кого бояться.

(І дуже прошу не писати мені маячні на кшталт «Як же так, у вас є зброя і ви дозволяєте галімим мєнтам себе зупиняти й обшукувати?». Таке можуть писати або «диванні», або ті, хто «застрягли» у «бєспрєдєльному» 14-му році, коли таке проходило, коли ми за 10 секунд клали пиками в землю ментівский блокпост за те, що вони побили наших медиків.

А зараз є лише два варіанти «не виконувати законні вимоги представників правопорядку»: або збройний опір з негайним переходом у підпілля, або посил нафіг з наступноранковим блокуванням наших баз і комунікацій. В обох випадках проти нас була б використана уся міць державного апарату і вся найновіша техніка, якої і близько не побачиш на фронті. Кого влаштовують ці два шляхи - велкам, випробовуйте їх на собі).

Влада пручатиметься визнанню добровольців до останнього - хоча б тому, що визнання наших загиблих і поранених неминуче призведе до визнання решти їхніх побратимів, яким пощастило вижити й не скалічитись. А якщо ми - герої, нарівні з «офіційними» фронтовиками, то як потім, якщо буде така потреба, зробити з нас цапів-відбувайлів, повісити на нас усіх собак, оголосити провокаторами, заколотниками і агентами Кремля?

Це все треба розуміти. І ставитись до цього спокійно і без зайвого пафосу.

Вважаю, що саме я маю право це писати - адже я вже три роки на війні, не маю і навряд чи матиму УБД etc. При цьому у мене немає забезпечених батьків, багатих коханців, закордонних рахунків і майна на Кіпрі. Я така ж, як всі, і якщо зрештою таки отримаю це довбане УБД, яке скоро буде соромно мати, бо дуже багато липових «фронтовиків» розвелося - то справедливо отримаю однією з останніх - після загиблих, інвалідів, після тих, що були поранені, тих, що здійснили подвиг, мають державні нагороди тощо. Якщо зі мною щось станеться, моя родина так само не отримає від держави ні копійки. Ми це знаємо і сприймаємо нормально - не за гроші, пільги чи нагороди ми тут.

Тепер підходимо до питання поганої влади (ніхто ж не сперечатиметься, що вона погана?) і ще раз згадаємо Дмитра Анатолійовича Яроша. Усі наїзди на нього, тупо-брутальні чи цинічно-витончені - зрештою, зводяться до одного-єдиного звинувачення: ВІН НЕ НАМАГАЄТЬСЯ ПОВАЛИТИ ВЛАДУ. І НЕ ОРГАНІЗОВУЄ «ГОЙДАЛОК» (так на «громадсько-політичному» сленгу називається розгойдування ситуації з метою викликати масштабні суспільні потрясіння, наслідком яких буде зміна влади). Все. Більше йому закинути нічого - настільки, що жоден ворог чи конкурент навіть не намагається.

А тепер, безвідносно до особистості Провідника, безвідносно до наших політичних симпатій чи антипатій - спробуємо розібратися, чи потрібні нам ЗАРАЗ оті «гойдалки».

Теза перша. «Гойдалки» послаблюють державу. Будь-які. Неминуче. Як послаблює організм людини хірургічне втручання - через що на нього зважуються лише тоді, коли немає іншого вибору. Майдан теж дуже сильно послабив Україну - тимчасово, звичайно, але за цей період ми втратили Крим і частину Донбасу. Тоді у нас справді не було іншого вибору, бо спочатку Янукович узяв курс на «білорусизацію» України, і ми вийшли на акцію протесту, а потім він завдяки власній тупості загнав себе і нас у глухий кут, у ситуацію «хто кого». Про те, що з вибором зараз, мова піде нижче.

Теза друга. Що буде, якщо «гойдати»? Мантра про «Путін нападе» (тобто здійснить повномасштабне відкрите вторгнення, не замасковане під «шахтьорів і трактористів») на сьогодні уже не працює. У 2014-2015 рр., якби в Києві почалися бої, він би напав неодмінно. А зараз його шанс на вторгнення давно прос(п)ано, та й сенсу нападати немає - адже в такому разі всі українці миттєво помиряться і об'єднаються проти зовнішнього ворога.

То ж навіщо йому витрачати людей і ресурси і остаточно псувати стосунки з Заходом, якщо можно просто сидіти за поребриком і насолоджуватися тим, як ми вирізаємо один одного (крадькома підтримуючи то одних, то інших)? І потім голими руками, майже без танків, взяти те, що від нас залишиться. (Як це буде - див. сценарій «замирення» Чечні: втома людей від безперервної війни, підкуплена частина еліти, ну, і так далі).

У нашій державі багато людей, які пройшли війну, мають зброю (або можуть її легко дістати) і не бояться своєї й чужої крові. Той, хто каже, що місце фронтовиків не на передовій, а в Києві біля Банкової - випускає джина із пляшки. Бо якщо ці люди, замість сидіти в окопах, підключаться до «великої політики» - буде різня.

Сподіваюся, ви не думаєте, що різати (тобто, стріляти) будуть виключно за списками «Миротворця»? Стріляти будуть усіх. За невіддані борги. За бізнесові мутки. За особисті образи. І чи вистачить тоді в одних хороших людей, не будемо показувати пальцями, сил і авторитету, щоб навести в державі порядок - ще під великим питанням.

Теза третя. Серед тих, хто «гойдають», до фіга багато людей, які «гойдають» з єдиної причини: під час попереднього розподілу влади їх не допустили до впливу на прийняття рішень. І вони готові ризикнути всім, в тому числі державою, щоб цей вплив здобути. Їм потрібна нова серія великих потрясінь. Робити щось спільне з цією категорією людей (а без них же мало що обходиться) - вимазатись в лайні по вуха. Крайнім часом мене просто клинить, коли я їх бачу.

Теза четверта. Змінити владу - це в першу чергу поміняти першу особу. Припустимо, Порошенко уже добровільно пішов у відставку чи недобровільно втік у Ростов. Хто буде замість нього? Назвіть мені українського політика З РЕАЛЬНИМИ ШАНСАМИ ПРИЙТИ ДО ВЛАДИ, який був би настільки кращим за Порошенка, що задля нього варто було б ризикнути державним суверенітетом?

Якщо казати про реальні шанси - бачу лише одного політика: Юлію Тимошенко. Поклавши руку на серце: її можливе президентство вартує такого ризику? Думаю, що тих, хто скаже «так», далеко не більшість.

Теза п'ята. Про «темних конячок» і «сірих кардиналів». В часи Майдану я вважала, що наш наступний президент - Віталій Кличко. Тому що політичний вплив Тимошенко сильно підупав через перебування в тюрмі, Яценюк має зовнішність «ботана», а Тягнибок позиціонує себе як націоналіст - тобто, за всіх трьох більшість не проголосує. Потім із тіні вийшов олігарх Порошенко, домовився з Кличком і став президентом.

Впевнена, в Україні ще не перевелися олігархи, які хотіли б повторити його трюк - от тільки Юлію Тимошенко ні за гроші, ні за будь-які обіцянки не вдасться відмовити від боротьби за владу. Вона для цього занадто потужний гравець, і найближча зміна влади - це, можливо, її останній шанс здобути найвищу державну посаду. До речі, дуже висока імовірність, що Порошенко виграє у неї порівняно чесні вибори і залишиться на другий термін. Він переможе її чи вона переможе його - і ОЦЕ варто ризику Україною?

Теза шоста. А якщо не політик з «першого ешелону», а хтось інший?

Особисто я дуже хочу бачити на чолі держави Дмитра Анатолійовича Яроша. Але при цьому розумію, що багато хто з вас бачить на чолі держави зовсім іншу особу, і цих осіб, якби я зараз провела опитування, ми б нарахували, певно, кілька десятків. Тобто, у нас ще немає єдиного лідера з підтримкою хоча б половини АКТИВНОГО населення. То куди нам пхатися гойдати?

Теза сьома і крайня. То що ж робити, якщо олігархи обкрадають державу, люди зубожіють, політики затягують війну, щиро не вважаючи її війною (бо для них це таки Операція, скорше за все, бізнесова)? Бути «покірними рабами» і не звертати на це все уваги?

Звісно, що ні. На війні, коли солдати прибувають у певне місце - і при цьому тотального нашого наступу і тотальної втечі ворога ще немає - що, в першу чергу, вони роблять, всюди і завжди? Правильно, вони не йдуть у наступ, а окопуються і будують укріплення, роблять максимально безпечні складські приміщення, ставлять польові кухні тощо. Це робиться для того, щоб убезпечити людей і майно, що в сумі означає боєздатність підрозділів.

На прихованій війні треба робити так само. Дай зрозуміти треклятому олігархові, що не зазіхаєш на вміст його кишень (а влада для них це теж частина кишені) - і роби, що хочеш. Певніше, те, що потрібно. Будуй укріплення. Тренуй людей. Рятуй поранених. Лови за руку дрібних хабарників. Допомагай дітям-сиротам, хворим та інвалідам. Збирай гроші на допомогу фронту.

Пробивай, поступово, бо державний апарат неповороткий і повільний, статус для сімей загиблих добровольців, а потім і для живих. Розгрібай, потроху, авгієві стайні, НЕ ВТРАЧАЮЧИ ВЛАСНУ БОЄЗДАТНІСТЬ. А далі видно буде. Може, якісь нерозумні люди таки догойдаються до того, що усі почнуть різати всіх, і комусь доведеться це припиняти.

А якщо оголосити олігархам війну - просто ж не буде кому усім цим займатися.

Ніхто не вимагає від нас підтримувати покидьків, якщо це суперечить нашій совісті. Найчастіше для покидьків достатньо, якщо ми не підтримуємо їхніх конкурентів, майже завжди - таких самих покидьків, яких і підтримувати-то гріх.

Сподіваюся, я зрозуміло висловлююсь? Любителі гойдалок, дайте вже спокій. Коли настане час, вас попередять.