"Росія не прагне конфліктувати з країнами, в яких немає демократії. А російська мова - як у випадку з Україною - це лише привід для нападок", - Портников

"Представник російського зовнішньополітичного відомства Марія Захарова наголосила, що рішення Астани позбутися російської мови на купюрах національної валюти тенге – внутрішня справа Казахстану. Саме так російська чиновниця відреагувала на указ президента Нурсултана Назарбаєва про зміну зовнішнього вигляду монет і банкнот національної валюти. Головна відмінність – відмова від російської мови на купюрах. Здавалося б, який чудовий привід поговорити про утиск прав російського населення Казахстану, про те, що Астана не думає про російськомовних! Але Захарова лише зауважила, що «тема перебуває у сфері нашої пильної уваги». І тільки", - пише оглядач Віталій Портников у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"А тепер уявімо собі аналогічне рішення – не обов’язково про купюри, звичайно, просто рішення, яке обмежує сферу застосування російської мови, – підписане президентом України. Якою б гострою була би реакція російського МЗС, як вибухнули б благородним обуренням російські телеканали! А от Назарбаєву можна все! А чому?

Ми часто говоримо, що Кремль, коли він захищає російську мову, насправді хоче захистити «русский мир» та імперію. Це правда, але аж ніяк не вся. У першу чергу російське керівництво захищає авторитаризм. Я переконаний: не російська мова потрібна Путіну в Україні, а доступ українських громадян до російської телевізійної пропаганди, до телебачення, до примітивної «попси», до серіалів про чекістів.

Не російська мова потрібна Путіну в Україні, а доступ наших громадян до брехливої російської телевізійної пропаганди, до телебачення, до примітивної «попси», до серіалів про чекістів.

Але якщо дружній авторитарний режим сам вирішує завдання збереження влади і контролю над населенням – у Кремлі зовсім не цікавляться, якою мовою він буде це робити. Саме тому ставлення до країн Центральної Азії з боку Москви завжди разюче відрізнялося від ставлення, наприклад, до країн Балтії або України.

Коли відбувався масовий від’їзд росіян із країн Центральної Азії, у російських ЗМІ вважали за краще говорити про «проблеми» російського населення Латвії чи Естонії – хоча з цих країн ніхто не поспішав їхати до Росії. У Москві фактично проігнорували рішення Туркменистану про односторонній вихід з угоди про подвійне громадянство.

Це рішення позбавило прав етнічних росіян – громадян Росії і Туркменистану, фактично відмовило їм у визнанні права на громадянство Росії. Але Росія залишила цих людей напризволяще. Однак вона роздавала свої паспорти на території Грузії, Молдови, а тепер і в Криму.

У випадку з Україною – це лише привід для нападок

Росія не прагне конфліктувати з країнами, в яких немає демократії. А російська мова – як у випадку з Україною – це лише привід для нападок, можливість дестабілізувати ситуацію, задурити голову тим, хто продовжує вірити російським пропагандистам.

Готовність українського парламенту 2014 року відмовитися від антидержавного за своєю суттю мовного закону Ківалова-Колесніченка, за словами російського керівництва, стало приводом для «повстання» у Криму і на Донбасі. Але якщо б схоже рішення ухвалили в Астані або Ашгабаті, в Росії оголосили б його суверенним правом керівництва Казахстану або Туркменистану.

Тому що коли російську мову не потрібно використовувати як засіб пропаганди, російські керівники часто виявляються байдужими і до її долі, і до інтересів тих, хто цією мовою розмовляє. Для Кремля російська мова – не в першу чергу ознака культури чи мова Пушкіна. Для Кремля російська мова – це автомат Калашникова і пропагандистські програми Кисельова і Соловйова".