"Сам факт розмови про закриття Босфору для Росії вкрай неприємний, оскільки надає Анкарі додаткові бонуси", - політолог

Російська анексія Криму кардинальним чином змінила ситуацію в Причорномор'ї. Через мілітаризацію Криму та реалізацію енергетичних проектів Росія посилює свою присутність в регіоні. Туреччина прагне отримати максимальні дивіденди від нового геополітичного розкладу, пропонуючи свої посередницькі послуги або домагаючись знижки на російський газ. Патріоти України пропонують вам ознайомитися із міркуваннями кримського політолога Євгенії Горюнової із цього приводу, прочитавши її статтю

Посередницька місія Туреччини

Посередницька місія Анкари в регіоні переважно пов'язана із захистом кримськотатарського народу, двомільйонна діаспора якого живе на території Туреччини. Безумовно, турецька влада не може ігнорувати їхні інтереси й намагається, по можливості, захищати права кримських татар.

Так було у випадку з Ільмі Умеровим та Ахтемом Чийгозом, яких російські суди Криму засудили за проукраїнську позицію. Завдяки втручанню турецького президента Реджепа Тайїпа Ердогана практично відразу після винесення вироку їх звільнили та переправили до Туреччини, звідки вони змогли повернутися в Україну.

Президент України Петро Порошенко ще влітку звернувся до турецького колеги з проханням допомогти у звільненні Олега Сенцова та інших українських в'язнів Кремля. Але поки жодних зрушень у цьому питанні не спостерігається.

На тлі нещодавньої російської агресії проти українських моряків у Чорному морі президент Туреччини знову заговорив про свої можливості посередника в конфлікті України та Росії. «Під час бесіди з Путіним проблема інциденту в Керченській протоці обговорювалася, зокрема обговорювалося й питання про нашу роль як посередника», ‒ зазначив Ердоган перед вильотом на саміт G20.

Однак у Кремлі поспішили відмовитися від посередницьких послуг Анкари в цьому питанні. «Москва вдячна всім, хто готовий сприяти деескалації напруженості, спровокованої українською стороною, але не бачить необхідності у будь-яких посередницьких зусиллях. Хто бажає та володіє такою можливістю, можуть допомогти, вплинувши на офіційний Київ», ‒ сказав прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков.

Безумовно, Туреччині вкрай вигідно виступати посередником не тільки в питаннях захисту спорідненого народу, а й в українсько-російському конфлікті в його регіональному вимірі. Однак такий підхід не влаштовує Москву, яка вважає за краще обговорювати «українське питання» із західними лідерами.

Щоправда, конфлікт поблизу Керченської протоки дозволив Україні зробити важливий хід, звернувшись до Туреччини з проханням про закриття проток Босфор і Дарданелли для російських військових суден, про що розповів міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

«З Ердоганом вже була розмова. Прохід через Дарданелли регулює спеціальна конвенція Монтре. В рамках цієї конвенції у нас є можливості обмежити прохід (російських ‒ КР) суден. Ми над цим працюємо, хоча є питання, яким чином ми це зробимо та як швидко», ‒ сказав Клімкін.

Навряд чи варто очікувати від Туреччини закриття проток. Причин тут декілька ‒ починаючи від хитросплетінь самої конвенції Монтре та закінчуючи нинішнім рівнем російсько-турецьких відносин. Однак сам факт такої розмови для Росії вкрай неприємний, оскільки надає Анкарі додаткові бонуси в діалозі з Москвою.

Кримська карта в турецькій грі

На офіційному рівні Анкара постійно повторює, що не визнає російської анексії Криму, але при цьому не підтримує санкції проти Росії, запроваджені за захоплення українського півострова та агресію на сході України.

«Туреччина раніше багато страждала через санкції. Санкції проти сусідів і партнерів завдали серйозної шкоди нашій економіці. Тому, коли ми чуємо про санкції, ми не діємо поспішно. Ми обдумуємо, чи можемо ми знайти інші способи вирішення проблем», ‒ пояснив позицію країни міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу.

Тому, на відміну від інших країн, Туреччина не відмовляється від поромного сполучення з анексованим Кримом. З літа 2015 року вантажні пороми регулярно ходили між турецьким портом Зонгулдак та Севастополем. Однак після інциденту в небі над сирійсько-турецьким кордоном, коли турецькі ВПС збили російський винищувач, поромне сполучення закрили. Його відновили вже після «потепління» турецько-російських відносин, але в обмеженому масштабі. Наприклад, у березні 2017 року Туреччина перестала приймати пороми з Криму, а восени того ж року відновила їх рух, вказуючи замість кримських портів гавані Краснодарського краю.

Туреччина ‒ одна з небагатьох країн, яка продовжує торгівлю з Кримом. Однак після анексії півострова її масштаби різко скоротилися. У 2014 році зовнішньоторговельний оборот двосторонньої торгівлі впав у 4 рази ‒ зі 128,8 мільйона (без урахування Севастополя) до 32,7 мільйона доларів. У 2015-му цей показник скоротився до позначки в 22,1 мільйона доларів. Надалі російська влада півострова зовсім перестала публікувати інформацію про географічну структуру зовнішньої торгівлі Криму, щоб не засмучувати кримчан.

У цілому ж турецька позиція щодо Криму має двоїстий характер. Офіційна лінія Анкари солідарна з позицією світового товариства, яке не визнає анексію Криму й вимагає припинити переслідування там українців і кримських татар. Неофіційна ж дозволяє вести торгівлю з півостровом та інвестувати кошти в місцеву економіку. Щоправда, обсяги таких інвестицій мінімальні, враховуючи масштаби ризиків.

Енергетичний аспект

Туреччина отримувала російський газ двома шляхами: через Трансбалканський газогін (транзитом через Україну, Румунію та Болгарію) і через газогін «Блакитний потік», прокладений дном Чорного моря в 2002 році. При цьому обсяги поставок дном моря тільки до 2017 року досягли своєї проектної потужності в 16 мільярдів кубометрів, що становить близько 50% поставок російського газу до Туреччини.

З цією метою Москва починає будівництво «Південного потоку» ‒ газогону загальним обсягом у 62 мільярди кубометрів. Дном Чорного моря російський газ мав дійти до Австрії та Італії через балканські країни. Однак Туреччина в цьому проекті грала мінімальну роль, якщо не брати до уваги, що частина газогону мала пройти через її територіальні води.

Однак навесні 2014 року ставлення Євросоюзу до цього проекту змінюється, змушуючи Путіна в грудні відмовитися від його реалізації. Перша гілка ‒ призначена для постачання газом самої Туреччини, а другу мали через територію Туреччини дотягнути до кордону з Грецією.

19 листопада було завершене укладання морської частини газогону. У дію його збираються ввести наступного року, що дозволить Туреччині відмовитися від отримання російського газу через Балкани.

Щоправда, розуміючи стратегічну важливість цього газогону для Москви, Анкара зуміла отримати для себе чималу вигоду. Наприклад, затягуючи процес оформлення документації на будівництво газогону. Підсумком таких бюрократичних зволікань стала знижка в 1 мільярд доларів на російський газ для Туреччини в межах ретроактивного платежу.

З іншого боку, Туреччина не втрачає можливості використовувати свій транзитний потенціал максимально ‒ влітку була запущена перша черга Трансанатолійського газогону, яким газ з Азербайджану піде через Туреччину до Європи. Така геополітична гра приносить Туреччині непогані економічні дивіденди, підвищуючи її транзитний рейтинг на світовій арені".