Традиція зради: Що спільного між гетьманом Брюховецьким та Тимошенко

Історія про попередника Юлії Тимошенко, який започаткував традицію українських можновладців - зраджувати свою країну та плясати під московсько дудку.

Фото: politeka.net.21 жовтня у річніцю підписання так званних Московських статей 1665 року ми розповідаємо історію про попередника Юлії Тимошенко, який започаткував традицію українських можновладців - зраджувати свою країну та плясати під московсько дудку, передають Патріоти України з посиланням на Без Табу.

Багатовікова історія українсько-російських взаємин просякнута зрадою від початку до кінця. Частенько траплялося так, що один з представників української еліти готовий був заради покращення свого становища на якомога більший термін піти на що завгодно, навіть на злочин національного масштабу. І наслідки подібного віроломства були дуже критичними. Фактично вони міняли хід історії, заганяючи Україну все глибше і глибше в болото.

Як дивно це не прозвучить, але підписані 1654 року Переяславські угоди не дозволили Москві в повному обсязі узяти під контроль українське Лівобережжя та шматок Правобережжя включно з Києвом. Великі міста навіть після добровільно-примусової втрати магдебурзького права за ініціативи російського царя все одно продовжували вести справи із закордонними партнерами від свого імені. Організувати як слід побори місцевого населення не вдавалося, в тому числі через очікувано погане ставлення до московських намісників з боку простого люду.

Ба більше, спроба Москви втрутитися в запорізьку міжусобицю спровокувала повноцінну війну, на яку довелося витратити не лише чимало грошиків з казни, але й людських ресурсів. Епізоди на зразок легендарної битви під Конотопом, в якому московське військо зазнало ганебної поразки, давали чітко зрозуміти, що козаки навіть за відсутності чисельної переваги могли дати московитам прочухана. Але війну в цілому українська сторона програла через неможливість вирішити ключову дилему – бути союзу з поляками, на якому наполягав гетьман Виговський, чи ні. Однак навіть після того, як на посаді гетьмана опинився абсолютно керований син покійного вже Богдана Хмельницького Юрій, про стовідсоткову повноту влади говорити було зарано. Врятувати становище міг лише якийсь неймовірно хитрий план.

Олексій Михайлович, другий цар з династії Романових, сам по собі був людиною меркантильною, - ін чудово розумів, що можна пустити в хід обіцянки матеріального благополуччя, якщо не вдається схилити когось на свій бік в ідейній площині. Так що план визрів майже миттєво. Гетьману Лівобережного козацтва Івану Брюховецькому – колишньому писарю Хмельницького, який 1663 року саме завдяки таємній та очевидній допомозі Москви обрався на цю посаду – цар пообіцяв вольності для старшини, титул боярина і землі у прикордонній з Московією зоні. Але головною родзинкою було те, що три століття потому в часи беззаконня називатимуть «дахом».

Для Брюховецького цей нюанс був дуже важливим, бо навіть на Лівобережжі більшість еліти не сприймала його як повноцінного керівника. Одні закидали йому польське походження, яке навіть в наші часи не вдалося ані підтвердити, ані спростувати як слід. Інші дорікали йому заграваннями з Москвою. А на Правобережжі і взагалі чути про нього не хотіли: там був власний гетьман Павло Тетеря і власна політична позиція, яка взаємодії з московитами не передбачала взагалі. За час чергового міжусобного протистояння Брюховецькому вдавалося кілька разів захоплювати великі міста, але козацька столиця – Чигирин – лишалася незайманою. А без її захоплення про експансію Московського царства на правий бере Дніпра мови йти не могло.

На які поступки мав піти гетьман Лівобережжя в обмін на допомогу, в тому числі і військову? По-перше, дозволити московським військам увійти до більшої кількості українських міст і розквартируватися там. Обов’язки забезпечувати чималенькі гарнізони лягали, зрозуміло, на плечі місцевого населення, а ніяк не Москви. По-друге, фінансово-економічні справи (як внутрішні, так і міжнародні) мали вестися виключно Москвою, хоча відібране у Києва та деяких інших населених пунктів самовизначення за магдебурзьким правом суто символічно поверталося. По-третє, Українська Православна Церква цілковито переходила під контроль Московського патріархату.

Чи вартий був титул боярина та кілька шматків землі такої тотальної зради? 12 жовтня 1665 року під час перебування в Москві Брюховецький остаточно визначився з відповіддю – так, вартий. Він поставив підпис під Московськими статтями, що узаконювали стан, який зараз би охоче назвали окупацією. Доволі швидко виявилося, що усі маневри гетьмана виявилися неефективними та даремними. Вже за два роки Московія та Польща, які чи то конфліктували, чи то вміло імітували конфлікт, раптово підписали Андрусівське перемир’я (за нього польські посли отримали хабарі), яке цілком офіційно розділило українські землі на дві частини. Це стало неприємним сюрпризом для усього козацтва, як лівобережного, так і правобережного. Точніше, навіть не сюрпризом, а двома синхронними ударами ножем у спину.

Уся подальша активність старшини нагадувала спроби залікувати недієздатні нирки аномально великою дозою Боржомі. Брюховецького, звичайно ж, прибрали, причому не московити, а начебто свої люди, запорожці з Правобережжя. Проте кожен наступний гетьман Лівобережжя аж до імператорського фаворита Кирила Розумовського все ближче і ближче присувався спочатку до Москви, а потім і до Санкт-Петербургу. Україна звалилася у стан Руїни на значно довший період, ніж стверджують автори шкільних підручників з історії. Скажімо, повністю позбавитися від підконтрольних Москві військ на українській території вдалося лише 1991 року.

Так що зовсім не Юлія Тимошенко зі своїми ганебними газовими контрактами створила небезпечний, як бачте, прецедент. Може, іноді все ж варто ставити національні інтереси поперед особистих?

Опублікував: Олександр Смаглюк
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

"Тяжелые времена впереди: карантин в Украине может быть продолжен до 15 мая", - Геращенко

середа, 1 квітень 2020, 14:24

"Эти цифры статистики, не велики относительно стран ЕС и США, где счёт инфицированным пошёл уже на сотни тысяч. Но эти цифры не должны никого успокаивать. Иммунитет украинцев не сильнее иммунитета китайцев, итальянцев или американцев. Инфицированных Co...

"Якщо Зеленський хоче врятуватися й урятувати країну, він усе більше дрейфуватиме в бік Порошенка й Вакарчука", - Портников

середа, 1 квітень 2020, 13:28

Президенту доведеться ігнорувати й дурість потенційних виборців, і нападки недавніх покровителів. "Позачергова сесія Верховної Ради продемонструвала, що в політичному житті країни починається період ситуативних коаліцій. Президент по суті більше не має...