Україна минула етап, коли олігархи правили країною, - Тарас Чорновіл (відео)

Як розвиватимуться політичні події в Україні, враховуючи діяльність фінансово-промислових груп, та куди поверне політику США новий президент найвпливовішої країни, розповів гість Politeka політолог Тарас Чорновіл. Про це повідомляють Патріоти України.

«Приват» без конфлікту

– Націоналізація ПриватБанку може послабити політичний вплив Ігоря Коломойського. На ваш погляд, Коломойський намагатиметься відігратися та посилитися на інших позиціях або втрата ПриватБанку стане початком кінця його імперії?

– Історія навколо ПриватБанку розпочалася ще в часи головування в Нацбанку Володимира Стельмаха. Ще тоді почали роздавати так звані афілійовані кредити і ПриватБанк ними грішив. Це підірвало його основу. Приблизно рік тому тема націоналізації ПриватБанку була абсолютно чітко піднята Національним банком. Ще тоді було сказано, що банк на межі неплатоспроможності. Але на той момент Ігор Валерійович жорстко відмовився від націоналізації.

Відомо, що ПриватБанк має певні спеціальні технічні страхування від можливості «недружнього захоплення». Це спеціальні коди доступу та блокування всіх шифрів, причому вони знаходяться десь поза межами України. Багато банківських легенд з цього приводу ходить. Але в будь якому випадку недружньо поглинути цей банк або його націоналізувати було практично неможливо. Тому що результатом стало би банкрутство найбільшого банку України, що могло би закінчитися обвалом усієї банківської системи та гіперінфляцією гривні.

Тому влада в цій ситуації вичікувала, коли Коломойський піде на дружню домовленість. Він погодився і мені здається, що за таких умов йому немає чого відігрувати і навряд чи він буде це робити. Річ у тому, що дана ситуація для нього загалом є вигідною. Він витягнув зі своєї банківської системи все що міг.

Для держави важливо, що вдалося врятувати банківську систему, бо обвал найбільшого банку був би катастрофою. Отримавши цей банк, держава вже має на нього закладені ресурси. В законі про бюджет гроші на рекапіталізацію системних банків були закладені. Цей пункт фактично писали під ПриватБанк.

З Коломойським втомилися воювати. Робити це важко, особливо враховуючи його медіаресурси. Тому вирішили піти на мирову. Коломойський відмовляється від війни, а держава за це заплатить, але з перспективою повернення втраченого з прибутком.– Чи спробує Коломойський посилитися на інших позиціях?

– Втративши потужний актив, він, напевне, не зможе вже виписувати для себе афілійовані кредити, за допомогою яких можна було нарощувати інші сфери. З другого боку, можливість таких дій і щодо ПриватБанку вже була вичерпана. Те, що Коломойський має достатньо велику кількість активів, не підлягає сумнівам. Ці активи можна перепрофіліювати. Чи кине він їх знову в нафтову сферу, чи спробує повернути собі впливи над ресурсами, що повернулися до держави, важко сказати. Мені здається, що держава вже не пропустить на свою територію.

Те, як розійшлися між собою держава та олігарх щодо ПриватБанку, може свідчити, що в даному випадку в нас передбачається безконфліктний варіант. Думаю, що відбудеться запуск Коломойським грошей, які вивільнилися після віддачі ПриватБанку, на ті сфери, які він вважає найбільш перспективними. Влазити в чергову війну Коломойський не стане. Він достатньо досвідчений, щоб зрозуміти, що воюючи з державою він програє.

Олігархи та МВФ

– Як може змінитися розстановка сил серед наших олігархічних кланів наступного року?

– У кінці 2015 року ми постійно говорили про війну олігархів. То держава домовилася проти олігархів, то олігархи воюють між собою. Говорили про те, чи мудро було Порошенку вийти на війну відразу з трьома олігархами. Проти Ахметова по DTEK, проти Фірташа по газорозподільчих компаніях, проти Коломойського по «Укрнафті». Ми про це говорили майже цілий рік.

Олігархи не можуть напряму впливати на рішення влади. Вони можуть корумпувати частину цієї влади, що й намагаються зробити. Вони намагаються просунути через Верховну Раду вигідні для себе закони. Однак, маючи своє представництво в парламенті за результатами виборів 2014 року, вони не можуть його посилити.

Я не хотів би бути надмірним оптимістом, але у мене чомусь виникає відчуття, що Україна минула етап, коли олігархи правили країною та задавали правила гри. Ми звикли, що все погано, скрізь зрада та катастрофа. Але мені здається, що все навпаки. Ми не бачимо такого впливу олігархів, який був раніше. Олігархів в Україні близько 70-ти. Вищий олігархат вирішив зосередитися на утриманні ресурсів. Воювати намагається лише нижчий, до якого належить той самий Онищенко. Але з ним уже легко може справлятися те ж саме Антикорупційне бюро. Поки не дуже швидко та ефективно, але воно справляється. Тому мені здається, що ми минули цю епоху. Дай Боже, щоб так і сталося.

– Нещодавно народний депутат Сергій Лещенко заявив, що націоналізація ПриватБанку є наслідком перемоги Дональда Трампа у США та вимог МВФ. Як ви думаєте, націоналізація дійсно наблизить Україну до наступного траншу?

– Знаєте, у мене запитання: чи є дно людській немудрості? Є такий принцип, коли в людини замість крові починає пливти жовч, вона поступово роз’їдає найм’якіші тканини людського організму. Це мозок. Я можу лише так це прокоментувати.

Вимоги Нацбанку та Мінфіну про націоналізацію ПриватБанку існували ще рік тому. Зараз це відбулося лише тому, що Коломойський поступився, зрозумівши, що для його майна є загроза. Дональд Трамп і в проекті не розроблявся в той момент, коли питання націоналізації ПриватБанку було вже у повному розпалі.

Щодо приставки до МВФ. Голова Нацбанку та міністр фінансів чітко заявили, що дії щодо націоналізації ПриватБанку схвалені низкою міжнародних інституцій, зокрема МВФ. Якщо цей факт відповідає дійсності та на рекапіталізацію ПриватБанку було добро МВФ, то негативно на виділення наступного траншу це вплинути не може.

Контакт Києва та Вашингтону

– Нещодавно ви говорили, що Україні потрібно готуватися до складної дипломатичної боротьби. Тому що наступного року Дональд Трамп обов’язково вступить в конфлікт з Володимиром Путіним, але до цього моменту Києву вкрай важливо вступити в контакт з республіканцями та особисто з Трампом. Якщо ми не випередимо Путіна, які це буде мати наслідки для України?

– Йдеться про цілий комплекс подій. Пункт 1 – «чорна смуга». Це період, коли в Америці є підстрелена крива качка. Це коли президент США вже практично не є президентом, тому що новий вже обраний. А на його місце приходить противник, причому достатньо ортодоксально налаштований щодо попередника.

Путін розкручує свої найганебніші операції в Сирії, розраховуючи на те, що Америка втрутитися не може. Росіяни знищать ще ряд міст, де діє опозиція, та залишать на закуску територію, в якій є ІДІЛ. Для того щоб вже за ІДІЛ поторгуватися з майбутнім президентом США, який вступить 20 січня на свою посаду. Адже єдине, що цікавить Трампа на Близькому Сході – це ІДІЛ, проти якого він готовий боротися. Цей момент, коли Росія має розв’язані руки, обернувся геноцидом в Алеппо.

Ми нині побачили небезпечну ситуацію на дузі, яка в Донецькій області була жорство розстріляна. Кількість загиблих українських вояків ще визначається. Там була повноцінна наступальна операція сил, які керуються російськими інструкторами. Це спроба вирівняти фронт і створити невигідні для України тактичні позиції на місцях. Наступальна операція відбита. Але там не брали участі потужні з’єднання російської армії. Для нас це добре. Чи до 20 січня не відбудеться ще подібних дій, які нині Росія собі дозволяє в Туреччині – це проблемне питання. Ми перебуваємо в чорній смузі, яка несе в собі загрозу реальних бойових дій з боку Росії. Єдине, що може нас врятувати, це втягнення Росії в безплідний довгостроковий переговорний процес. Він гальмує РФ.

Невдовзі оберуть нового президента Франції, який дуже пропутінський. В голові Франсуа Фійона скрепи в стилі типового «русского мира». Щось подібне на те, що говорить Кирило Гундяєв. Доки його ще не обрали, Путін змушений рахуватися з нормандською четвіркою і нас від повторення долі Сирії рятують переговори.

Після «чорної смуги» наступить «сіра смуга». Відбудеться політичне зіткнення Трампа з Путіном. Я майже не сумніваюся, що однією з перших заяв Трампа, яка буде проголошена 21 січня, буде заява про перезавантаження відносин з Росією. «Сіра смуга» може тривати від кількох днів до осені 2017 року, що для нас було б дуже неприємно. Це період, коли Дональд Трамп буде домовлятися з РФ. Путін запропонує йому подарунки на кшталт тієї ж Пальміри і північно-східної Сирії, де допоможе йому знищити залишки ІДІЛу. В цей період за спинами «Нормандської четвірки» не стоятиме президент США і не тиснутиме на неї. До того ж, у Німеччині розпочнеться підготовка до перевиборів і Ангела Меркель не зможе бути жорсткою у своїй міжнародній діяльності. Україні буде важко.

Після «сірої смуги» почнеться період виходу на геополітичне протистояння. Трамп має гордість та хоче увійти в американську історії відмінно від президента-пацифіста Обами. Він хоче бути войовничим.

Зрештою, розпочнеться протистояння.

Виникне питання – Україна у конфлікті США та РФ є партнером Америки чи плацдармом, на якому буде розвиватися боротьба. В оточенні Обами йому радили максимально втягнути Росію в конфлікт в Україні, провокувати її до того, щоб РФ загрузла в Україні, й після цього вже її добити. Мабуть для Америки це міг би бути варіант, але для України – це катастрофа, знищення держави та сотень тисяч людей. Є побоювання, що Трамп може прислухатися до цих порад.

Тому Україні важливо якнайшвидше вийти на контакт із Трампом. Це праця в колуарах та прямі зносини президентів. Все для того, щоб вийти на прямий контакт Порошенко-Трамп або, принаймні, Порошенко-держсекретар та віце-президент США. В розумінні Трампа нормальна людина – це та, яка заробила свій мільярд доларів чесно. Він ненавидить політиків. Порошенко може підпасти під цю категорію успішності. Нині наша дипломатія працює у напрямку налагодження відносин з Америкою, але рішення будуть прийматися в США.