"УПА не ініціювала антипольських виступів, та повстанці не намагалася вбити усіх поляків", - історик

Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович у своєму блозі написав про цікавий документ 1943-го року, який суперечить переконанню, що "метою геноциду було знищення усіх поляків у зоні досяжності українських повстанців". Про це повідомляють Патріоти України.

"Добрий історик в роботі використовує усі доступні джерела. Проте їх цінність не однакова. Найважливішими є документи епохи, створені безпосередньо в описуваний час. Такі документи - пряма мова минулого. Тоді як спогади лише його переказ. Іноді єдиний нововіднайдений документ здатен перекреслити цілу історичну концепцію, особливо якщо вона збудована майже виключно на спогадах, записаних через десятки років після події. А в описаному нижче випадку, здається, не лише історичну, але й політичну концепцію - про "геноцид поляків на Волині".

Основою концепції є теза про те, що вбивства поляків на Волині в 1943 році було зорганізованою акцією УПА, ініційованою її командуванням з метою винищення всього польського населення. У цій гіпотезі правдою є те, що справді були зорганізовані антипольські акції УПА.

Але є два "але".

Перше: вони почалися вже після стихійних нападів, які мали місце весною 1943 року. Відповідний наказ Дмитра Клячківського було видано в червні того року. Тобто УПА не ініціювала антипольських виступів, а лише намагалася опанувати їх, скористатися ними для реалізації власних цілей.

Друге, ще важливіше "але" стосується змісту наказу, тобто того, якими саме були цілі.

В основі геноцидної концепції лежить переконання, що метою було знищення усіх поляків, які перебували у зоні досяжності українських повстанців. Про зовсім інше читаємо у звіті з одного із районів (Володимирсько-Горохівської округи) Волині за той самий, страшний і трагічний липень 1943, який багатьма сприймається як апогей протистояння.

Документів УПА з цього регіону, за цей період, тим паче з інформацією про антипольські акції збереглося дуже небагато. Тож цінність віднайденого для реконструкції подій безсумнівна. Показовим у матеріалі є не лише наявна в ньому інформація, але й відсутня.

Почну з другої - у звіті з одного з районів Волині за липень 1943 року, в якому значна увага приділена антипольським акціям, немає ані слова про масштабну скоординовану акцію в ніч на 11 липня, яка мала б охопити понад сто населених пунктів. Припущення, що ця інформація відсутня через її секретність, відкинемо відразу. Документ призначався для внутрішнього вжитку підпільниками, а не для пропаганди. І він містить відомості про виступи повстанців проти поляків, більш того, автор намагається підсумувати результати за попередній місяць, тому подає їх максимально повно.

Суспільно-політичний звіт з Володимирсько-Горохівської округи за липень 1943 р. Такі звіти про ситуацію на окупованих теренах щомісяця складали відповідні референтури окружних проводів у підпіллі ОУН(б). ЦДАВО України, фонд 3833, справа 118, аркуші 17-23.

"Протипольська акція в переважаючій кількості проведена невдало, - читаємо тут. - Падали непотрібні, а активний протиукраїнський елемент, звичайно організований і озброєний, або утік, або становив оружний спротив, спричиняючи нам втрати. Найкраще проведено акцію в Порицькому районі, добре у Горохівському, задовільно у Центральному, зле в Берестецькому та Одзютицькому; зовсім не пройшла у містах Володимирі, Горохові та Устилугському та Вербському районі. У проведені акцій приймало у деяких місцевостях населення, а у Порицькому районі - мельниківці".

Наведені слова підтверджують тезу про організований характер акції, тому саме цей фрагмент використав у новій публікації польський історик Гжегож Мотика, щоб заперечити стихійність антипольських дій. Услід за Мотикою, цей же фрагмент активно поширював інший учасник цьогорічних публічних дискусій з даної теми, ще один польський дослідник - Лукаш Адамський.

Але з тим, що в липні 1943 мали місце (чи, може, вже навіть домінували) організовані акції УПА проти польського населення ніхто не сперечається.

Натомість польські дослідники оминули увагою найважливішу частину тексту, яка дає відповідь на питання - хто був об'єктом цих акцій і якою була їх ціль? Вже з цитованого вище фрагменту зрозуміло, що повстанці не намагалася вбити усіх поляків. Фраза "падали непотрібні" демонструє, що існував певний поділ польського населення, на тих, кого атакувати і тих, кого залишити в спокої. Далі текст уточнює, кого повстанці вважали "потрібними" жертвами.

"По закінченні акції, скерованої проти ворохобних [виділення моє - В.В.] польських елементів у польському громадянстві поглибилася кристалізація поодиноких груп, що займають в стосунку до українців відмінні позиції. Найбільш протиукраїнського настроєння відлам польського громадянства, боячись справедливої відплати за свої наміри та працю, утік під захист німців у міста".

Отже, з вищенаведених слів зрозуміло, що акція була спрямована проти нелояльних до українського визвольного руху поляків. І саме те, що такі поляки уникнули нападу ("справедливої відплати", на думку повстанців) стало підставою оцінити акцію як невдалу для підпілля.

З наступної інформації дізнаємося більше про тих поляків, які не підпадали під дію повстанської акції:

"Спокійна нерозполітикована прихильна до українців частина поляків, або лишилася на місцях, або повернула до своїх осель після отримання запевнення їхньої безпеки з боку українців. У багатьох випадках мирне польське населення, певне своєї безпеки між українцями, було змушуване польськими організаційними боївками залишити свої господарства [...]

Та частина польського населення, якої не торкнулася акція, залишається нині на своїх колоніях при щоденних працях. З українським населенням живе згідно, пропонує співпрацю в українській визвольній боротьбі, складаючи багато усних і письмових заяв про солідарність. Всі поляки дістали усні і у відповідних відозвах запевнення усіх прав на рівні з українським населенням в заміну за лояльність і співпрацю".

Наведена звітодавцем картина дуже далека від описів, які зустрічаємо в спогадах, де малюються страшні картини тотального винищення поляків в липні 1943 року. Звісно, що гарантії безпеки, які давали українські повстанці, були далеко не такими певними, як вони намагалися продемонструвати. Адже і влітку 1943 року УПА не контролювала в повній мірі ситуацію на Волині, де крім повстанських відділів бандерівців діяли непідконтрольні їм мельниківські та бульбівські, загони радянських партизан чи різного роду кримінальні банди.

Наступний фрагмент звіту заперечує ще одну засадничу тезу геноцидної концепції: антипольська акція була втіленням ксенофобії націоналістів, їх прагнення будувати моноетнічну державу.

"В деяких випадках польське населення мильно [помилково - В.В.] зрозуміло причину протипольської акції та виявило охоту до переходу на православіє, а часами навіть просить дозволу "на зміну національності". Тим вияснено, що українці мають до поляків претензії не за їхню приналежність до польської нації чи католицької релігії, а за вороже ставлення до українського національного питання і українських визвольних змагань [Виділення моє - В.В.] на українських етнографічних територіях".

У щойно відкритих українських архівах, напевно, віднайдемо ще багато документів, які проллють світло на невідомі сторінки минулого, іноді змусять переглянути усталені погляди. Ті, хто справді хоче його зрозуміти, не повторити помилок, мають терпляче знаходити їх та аналізувати, а не поспішати увібгати у зручні для мінливого сьогодення рамки.

Замість того, щоб давати оцінки історії з точки зору нинішніх політичних мотивів та візій, слід навчитися слухати голоси минулого. Їм є що розповісти нащадкам.

П.С. Документ зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління Фонд 3833, спр118. арк.17-23. Повнотекстову його копію можна переглянути у Електронному архіві визвольного руху", - пише історик.