Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів... острів Тугорханів...
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев'яної Венеції.
Мости в тилу під вогнем перестають бути опорою під ногами. Фронт тримається, але за його спиною дедалі помітніше просідає те, що повинна утримувати влада. Багатомільярдна діра в бюджеті зяє бідністю. Довжини шляху не розрахував ніхто. Як і запасів їжі ...
Українка, яка понад два роки живе й працює в Канаді, поділилася досвідом роботи в місцевій школі. За її словами, на новому місці їй ніхто не допомагав, а частина колег ставилася до неї з прихованою неприязню. Історія активно обговорюють у мережі, де ду...
