Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів... острів Тугорханів...
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев'яної Венеції.
Інтерв'ю з очільником Інституту української мови НАНУ та колишнім військовослужбовцем ЗСУ Віктором Мойсієнком. Української мови як самостійної та рівноправної «не існує» — одна з найстаріших тез російської пропаганди. За запереченням мови стоїть і запе...
Ваш дім сяє чистотою, жодна річ не лежить поза своїм місцем, а будь-яка порошинка негайно видаляється. Дружини та сусіди захоплюються вашою охайністю та працелюбністю. Prote психотерапевти застерігають: патологічна пристрасть до ідеального порядку часо...
