"У Гельсінкі був спектакль, але гарний і досить красномовний", - Муждабаєв про зустріч Трампа і Путіна

"На цій зустрічі все показово – і реакції, і відповіді, і запитання. Дуже довгим було вступне слово Путіна, який виконав головну скрипку на прес-конференції. Та й узагалі все виглядало, як захід за участю директора та його заступника. І останнім, звичайно ж, був Трамп, а лідером – Путін. Це такий собі нерівний шлюб, де наречена сильно тремтить перед могутнім нареченим, а той додає, поправляє, відповідає, коментує і особливо не дає їй щось сказати", - пише журналіст Айдер Муждабаєв у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Як не дивно, але цей нерівний шлюб між дійсно великою і могутньоюї державою як США і в 10 разів слабшою економічно (і як завгодно ще) Російською Федерацією. Проте, в ролі патріархального чоловіка виступив Володимир Путін, а в ролі боязкої провінційної дівчини, що потрапила в будинок до сильного господаря, – Трамп. Це дуже невластиво для президентів США, і взагалі ця прес-конференція поклала початок великій і довгій ганьбі для американців за свою країну. Ця історія – просто катастрофа стилю, репутації і дискредитація самої посади президента США. Але розставимо по пунктах.

Голосніше за всіх кричить той, на кому горить шапка. Тому у своєму вступному слові Путін говорив, що Росія разом зі США повинна займатися антитерором. Це все одно, якби Каддафі запропонував США або Великобританії спільно слідувати боротьбі з тероризмом.

Путін також говорив про спільні дії у сфері кібербезпеки. Це з країною, яка зґвалтувала весь західний світ своїми кібератаками і впливом на президентські вибори через ботів і тролів? Проте, все це прощається, ніби й не було всього: ні війни в Україні, ні збитого літака. Шукають тільки точки дотику, а неприємне – ну поїла людина людей трошки – намагаються не помічати. Адже вона у краватці, посміхається і дарує футбольні м'ячики.

Ще одна важлива тема, на якій Путін спекулює, а Трамп підіграє, як і личить достойному заступнику головного ідеолога, полягає в тому, що в Сирії Росія нібито бореться за безпеку Ізраїлю. Яким чином це робить країна, яка озброїла Іран ядерними технологіями і всіляко розпалює війну в регіоні, – незрозуміло. І це одна лінія дотику. Трамп сказав, що Росія допомагає безпеці Ізраїлю, і Путін – точно те саме. Мабуть розпалювання війни сприяє також безпеці Європи і потокам біженців, за допомогою яких Путін намагається розхитати політичні системи в різних країнах. Суто геббельсівська брехня: чорне – біле, сухе – мокре.

Попереднє слово Трампа здалося значно меншим. Не знаю, як за часом, але за відчуттями точно – тихіше, боязкіше, дружніше. Шість-сім разів він сказав спасибі Володимиру Путіну за ці переговори, ніби президент США й Америка довго домагалися зустрічі. Путін так часто не дякував.

Головна тема, яка хвилює американських журналістів ще з 2016 року – втручання Росії в американські вибори і результати розслідування спецпрокурора Мюллера. Останній розповідає про створення компаній ботів і тролів, які цільовим чином впливали на дискредитацію Демократичної партії, її кандидата і працювали на обрання Трампа президентом. Нещодавно було названо прізвища 12 співробітників ГРУ, що займалися питанням зі зламом електронних скриньок тощо.

Раніше спецпрокурор також показував і розповідав про те, як за бюджет у приблизно $1 млн на місяць кілька російських тролінгових компаній не просто шукали англомовних блогерів і фейковий коментаторів, а навіть возили своїх директорів і підрядників у відрядження до США, щоб ті знали місцеву обстановку і занурилися у проблеми конкретних штатів, де йшла найбільш напружена боротьба за голоси на користь Трампа. Якщо приблизно помножити цей бюджет на час проведення кампанії, то виходить сума від $50 до 100 млн.

Я далекий від думки, що Володимир Путін романтик. У нього, звичайно, є елементи шовіністичного романтизму, але не в цьому випадку. І судячи з методів роботи ГРУ і ФСБ, там теж немає романтиків. Все прагматично: бізнес-мафіозна корпорація та її силовики просто так ніколи нічого не роблять. І я в житті не повірю, що вони вирішили витратити такі гроші на кандидата, в якому не були впевнені. Це були цілеспрямовані інвестиції і робота спецслужб.

На прес-конференції Путіна запитали, чи є у нього компромат на Трампа. І хоча я вважаю, що американські журналісти були там єдиними, хто ставив більш-менш критичні питання, – формулювали вони їх трошки по-дитячому. Банальне запитання – банальна відповідь.

Не знаю, є компромат чи ні, але поведінка глави США вражає. Він з усіма поводиться по-панібратськи – то королеву англійську десь ззаду забуде, то ще щось. А тут нічого. Здається, що цей саміт став пародією на зустріч Горбачова і Рейгана в Рейк'явіку у 1986 році. Тоді лідер західного світу зустрічався з молодим радянським генсеком і варіант принизити США – діяти так, як потрібно СРСР – не розглядався. Рональд Рейган поводився абсолютно коректно, але було абсолютно зрозуміло, хто був сильним і впливовим, а хто – провінціальною дружиною. Тут же було все навпаки.

Навіть у ті головні моменти, де вони заговорилися. Наприклад, згадуючи Україну, Трамп сказав, що тут у них з Путіним є розбіжності. Проте, на всі запитання знову відповідав російський президент. Він же сказав, що стосовно Криму для нього питання закрите. Тут нічого нового – новина лише в тому, що президент США навіть не спробував йому публічно заперечити. Не було сказано ані слова про розслідування про збитий боїнг, а з українського питання – тільки ритуальні згадки Путіна про Мінські угоди.

Не знаю, як цю зустріч прокоментують у США, але я не бачу тут лідерської ролі Америки. Пам'ятаєте, коли Трамп публічно, перед камерами, наїхав на Меркель, а потім на Столтенберга щодо Північного потоку-2? Раніше я говорив, що це ритуал, який ніякого продовження не отримає, і Трамп все зіллє. І судячи з підсумків прес-конференції, де Трамп зазначив, що всеі пом'якшив, і це справа Меркель і Німеччини, – питання вирішене. Принаймні, перешкоджати прокладанню газопроводу він не буде. Адже вся ця риторика проти Меркель не для того призначена, щоб посилити тиск на Росію і позбавити її західних грошей, а на те, щоб розхитати західну солідарність, від якої хто знає, що найближчим часом залишиться.

Короткий підсумок такий: нічого хорошого під час перебування Трампа в Овальному кабінеті чекати не доводиться – не тільки Україні, але і всьому світу. Це людина дуже деструктивна щодо Заходу, і дуже конструктивна – до Путіна.

Очевидно, що в Гельсінкі був спектакль, але спектакль гарний і досить красномовний. І це складно коментувати інакше, як абсолютну перемогу Путіна.

Всі нюанси у дрібницях. Наприклад, президент США вітає президента Росії з проведенням чемпіонату з футболу – спорту, який узагалі не дивляться в Америці. Але Трамп висловлює своє захоплення цим чемпіонатом, називає одним з найкращих.

Навіть напередодні зустрічі в Гельсінкі Трамп сказав, що головний суперник США – це ЄС. Він повторює всі мантри Путіна. Упевнений, небезкорисливо – іншого інтересу, окрім фінансового, просто не бачу. Ні для США, ні для ЄС. Це розмова про зраду принципів – не можна не бачити очевидного.

Так що робити Україні? Зміцнюватися як можна самій: розраховувати на таких політиків як Трамп дуже складно. Америка – це країна, де, звичайно ж, є не тільки Трамп, але президент все одно дуже важлива фігура. І це політичне розбалансування дуже катастрофічне для США, і якщо все не закінчиться відставкою, то зайде дуже далеко. Путін може святкувати перемогу не тільки на футбольних, а й на політичних полях. І найкраща ілюстрація цього – Трамп із путінським м'ячиком.

На тобі, синку, – пограйся з батьковим м'ячиком".