Воїн "Маестро" виграв грант і тепер займатиметься власною справою

28-річний інженер-транспортник Олександр Бортницький потрапив у військо під час другої хвилі мобілізації. На початку серпня 2014 року Олександра в складі протитанкового артилерійського підрозділу направили в Донецьку область на Савур-Могилу. Свій позивний «Маестро» він отримав тому, що, попри напружену обстановку, завжди намагався поліпшити настрій хлопцям, співаючи їм пісні. Треба зазначити, що Олександр присвятив музиці 10 років свого життя, пише Олена Круглєня, інформують Патріоти України.

— В артилерійському розрахунку гармати МТ-12 моїм завданням було подавати снаряди, — каже він. — Тоді у районі Амвросіївки ми мали прикривати десантників. Той день пам’ятаю як сьогодні. Це було 14 серпня, на Маковія. Тишу, яка тривала всього півгодини, зненацька порушили ворожі обстріли нашої позиції.

Місцевість була складною, тож водій МТЛБ, намагаючись вивезти розрахунки артилеристів з-під обстрілів та маневруючи, потрапив у яр, що остаточно зробило неможливим відхід.

— Ми зрозуміли, що десь поблизу є ворожий навідник, який бачить нас усіх як на долоні. Тобто хоч би де ми намагалися сховатися, по нас усюди гатили снаряди, — розповідає «Маестро». Двоє наших товаришів загинули на місці, один військовий утратив ногу, а я дістав осколкове поранення в потилицю й на деякий час знепритомнів, — пригадує Олександр.

Обстріли тривали шість годин. У підрозділі артилеристів не залишилося рацій, тому сподівалися лише на мобільний зв’язок.

— У тому місці мобільний зв’язок був нестабільним, але нам треба було доповісти командирові про обстановку й викликати допомогу. Я почав промовляти «Отче наш», і саме під час молитви на телефоні почала з’являтися одна риска, що давало змогу зробити цей терміновий дзвінок. Урешті-решт ми додзвонилися до командира, який вислав нам на підмогу танк, на якому нам удалося залишити небезпечну позицію. Тоді я ще раз переконався в тому, що існує вища сила над нами, — каже Олександр.

Його відвезли в польовий госпіталь, де хірург витяг йому осколок із голови. Потім відправили в Дніпропетровський шпиталь, а далі перевели в Ірпінь, що неподалік від Києва. Загалом лікування тривало понад півроку. Але, за висновком ВЛК, «Маестро» визнали непридатним до військової служби в мирний час, надавши йому третю групу інвалідності.

— Після АТО я не знав, чим зайнятися, було важко психологічно адаптуватися до мирного життя, але мені допомогла любов до музики, підтримка батьків і психолог. Усім учасникам АТО рекомендую звертатися до психолога. Деякі бояться це робити, але треба зрозуміти, що психолог — це не лікар, а насамперед людина, яка координує ваші дії, завдяки чому ви самі знайдете вихід зі складної психологічної ситуації. Також важливо спілкуватися зі священиком, — переконаний Олександр.

Про власну справу він навіть не думав, бо завжди хотів професійно займатися музикою. До мобілізації він навіть брав участь у талант-шоу, пройшовши тільки частину цього телевізійного конкурсу, бо не співав пісень англійською мовою. Поспілкувавшись із деякими знаними українськими продюсерами, «Маестро» усвідомив, що йому, аби стати співаком, потрібні величезні гроші для «розкручування». Та ще й не факт, що це матиме успіх. Тому зрозумів: щоб реалізувати свою мрію, він сам для себе має стати продюсером. Тож вирішив відкрити власну справу, аби заробити потрібні гроші.

— Спочатку звернувся в «Центр зайнятості Вільних людей», де координаторка проекту Оксана Воропай познайомила мене з Вікторією Назаренко з Національної асамблеї інвалідів України, і згодом я взяв участь у триденному семінарі «Як відкрити власну справу», що відбувся у Вінниці. Там нас навчили основ власного бізнесу. Зокрема, як працювати з документацією, ознайомили з нюансами бухгалтерської справи тощо. Після семінару його учасники склали бізнес-план, і найкращі з них отримали обладнання для власного бізнесу на суму 25 тис. грн. Мені пощастило виграти цей грант й отримати кошти на закупівлю обладнання для ремонту мобільних телефонів, — розповідає Олександр.

Найскладнішим для нього було зробити перші кроки. Передивившись безліч курсів і поспілкувавшись із власниками аналогічної справи, Олександр вирішив для здобуття досвіду влаштуватися в сервісний центр із ремонту мобільних телефонів.

— Протягом року довелося працювати в різних сервісних центрах. Зате мене навчили ремонтувати мобільники. Звісно, було й таке, що під час ремонту випадково ламав запчастину, тоді доводилося її міняти власним коштом, — згадує він.

Якось Олександр познайомився з підприємцем-переселенцем із Донецька, який уже мав свій сервісний центр із ремонту мобільних телефонів. Тож удвох вони об’єднали зусилля та офіційно відкрили «Сервісний центр — мобільна майстерня» з додатковим пунктом приймання-видачі телефонів у столиці. З власного досвіду «Маестро» радить прислухатися до досвідчених підприємців, але робити те, що подобається вам, і завжди рухатися вперед, інакше неможливо реалізувати свої мрії.

Олена КРУГЛЄНЯ