Вистояли без Москви: Українська Церква була найзначнішою серед церков Вселенського патріарха. Вона сім століть належала до канонічної юрисдикції Константинополя - Руденко

Вселенський патріарх Ієремія ІІ, повертаючись з річного полону в Москві, котрий закінчився незаконною появою нової єпархії, заїхав до Києва, який входив тоді в Річ Посполиту. Тут він скинув митрополита Київського Онисифора і цілий ряд ієрархів митрополії, яких в Москві не любили, приписуючи їм тісні контакти з латинянами. А як інакше вони могли діяти, коли в Речі Посполитій жили і католики і православні? Все одно спілкуватися доводилося. Новим митрополитом Київським став Михайло, сообщают Патріоти України

Слід нагадати, що Українська Церква була найзначнішою серед церков Вселенського патріарха. Вона сім століть належала до канонічної юрисдикції Вселенського патріарха, тобто від часу хрещення Володимиром аж до її анексії Російською державою за Петра І.

У відповідь на каральні і явно промосковські дії Вселенського патріарха Єремії ІІ, єпископи Луцький, Холмський, Турово-Пінський та Львівський повідомили своєму королю-католику Сигізмунду ІІІ про готовності підкоритися владі Папи, натомість на гарантії безпеки від промосковських дій Єремії. Король пообіцяв їм, що вони збережуть за собою свої кафедри. Через чотири роки в 1594-м, після остаточного утвердження в Константинополі появи Московської патріархії, обурені діями Вселенського Константинопольського Патріарха і патріархів Олександрії, Антіохії (Дамаск) і Єрусалиму, українські ієрархи майже в повному складі на чолі з митрополитом Михайлом принесли присягу покори Римському престолу. Через місяць Папа затвердив акт унії, в якій залишав в недоторканності всі православні обряди і церемонії.

Прибувши в Річ Посполиту посланник вже нового Вселенського патріарха Нікіфор і князь Острозький організували в Бресті собор незадоволених унією ієрархів і дворян. Нікіфор від імені собору оголосив єпископів-уніатів позбавленими сану. Так в Україні-Русі за допомогою Кремля і купленого ним Вселенського патріарха Єремії ІІ розгорнулася багаторічна міжусобна боротьба між прихильниками Риму і Константинополя. До кінця 17 століття противниками унії залишилися тільки запорізькі козаки.

У 1685 році декілька київських «промосковських» єпископів наспіх визначили митрополитом Київським Гедеона Святополк-Четвертинського. Гедеон, як явний кремлівський ставленик, тут же відправився в Москву і присягнув Московському патріарху. Так київське духовенство, ктре ще недавно чинило опір унії з Ватиканом, тепер обурювалось унії з Москвою і просило Константинополь втрутитися.

Ієрархи київські не знали, що роком раніше царський посол передав Вселенському патріарху Діонісію 200 рублів золотом з проханням царя віддати київську митрополію під владу Москви. На Діонісія тиснув і Великий візир, котрий отримав підношення з Москви, переконуючи патріарха відмовитися від Києва. У травні 1686 року Вселенський патріарх Діонісій надіслав до Києва грамоту, в якій повідомляв, що київська митрополія переходить під владу Московського патріарха, але обирати Митрополита Київського може і без згоди Москви.

Через деякий час константинопольські єпископи засудили Діонісія за порушення церковних канонів і змістили з патріаршого престолу, але повернути Київському патріархату незалежність їм вже не довелося. А Кремль час дарма не втрачав і до 1720 року заборонив церковні книги на «братській» українській мові, а ще через два роки українська церква була зведена до рангу єпархії.

Так, черговим підкупом, використовуючи агентів і банальну зраду, Кремль не тільки сам отримав незаконно патріархію, але і прибрав до рук семи вікову українську церковну незалежність. Молода і агресивна московська патріархія спочатку злилася з державою, перейнявши всі його мирні недоліки. Вона, продемонструвала Українському народові своє неприйняття його як окремого народу. Це по її «нацьковування» українці позбулися священного права предків виконувати свою службу на рідній мові. Українська мова стала забороненою і обман був названий власною мовою, хоча власною мовою великий Даль називав якраз великоруську мову.

Таким способом, Кремль вкрав в Українського народу його церковну волю, мову та історію, приписавши їх собі і себе тим самим піднявши. Але брехня не вічна на землі. Український народ прозрів, схаменувся і повертає собі свою історичну національну пам'ять, свої історичні законні права.