"Жарт" про окупацію Києва: До чого можуть привести фантазії Варшави про історію "польської імперії"

"Абсурдна, але непримирима війна за історію продовжує псувати українсько-польські стосунки. Свіжим приводом для її загострення став "жарт" депутата Європарламенту від правлячої польської партії "Право і справедливість" Ришарда Чернецького. Який написав "Сьогодні виповнюється 1000 років з дня, коли польський князь, а пізніше король Болеслав Хоробрий взяв Київ. І кому це заважало?", - пише Роман Федюк у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"Якщо вже вдаватися до історичних фактів, то можна уточнити, що 1000 років тому Київ взяв все-таки Святополк, за видатні особисті якості названий у хроніках Окаянним – за підтримки свого польського тестя Болеслава. Де прожив менше року – після чого Ярослав Мудрий розбив і Святополка, і залишки поляків (більшу частину яких до того моменту, не бажаючи годувати дармоїдів, вигнав сам Святополк). До цього можна додати хіба той факт, що Болеслав провів свій власний "#Кримнаш", захопивши так звані "Червенські городи", в числі яких – Перемишль, Холм і т.д., які після його смерті повернулись до складу Київської Русі на дві сотні років. Втім, все це – подробиці.

А справжня суть "жарту", здається, інша. Польські право-націоналістичні популісти, вибудовуючи свій образ "ідеальної Польщі", взялися перетворювати історію своєї країни на якесь "світле імперське минуле". В якому Польща була чимось на кшталт Священної Римської імперії – вершителькою доль у середньовічному світі, носієм культури, духу, і так далі, а не тривіальним учасником тодішніх геополітичних ігор. Які, до слова, були нітрохи не менш гидкими й людожерськими, ніж сьогоднішня політика Росії. Досить подивитись, приміром, на політику справжнього імператора Генріха ІІ Святого, який присвятив помітний шмат свого життя різанині з Болеславом.

З одного боку, після польських жартів про криваві міжусобиці в Києві українцям ніби залишається хіба що покпити з трьох поділів Польщі. І поцікавитись, чому одні піддані "небіжки-Австрії" так не люблять інших.

Але у всіх цих історичних аналогіях простежується одна нездорова тенденція. Після "подвигів" Болеслава Хороброго та його наступників ослаблена міжусобицями Русь стала легкою здобиччю татаро-монголів. Які потім прокотились і по Польщі, зруйнувавши десятки міст, вбивши короля і перетворивши чималий шмат Польщі на димучі руїни.

Після масштабної українсько-польської різанини часів Хмельницького спочатку одна, а за сотню років – і друга держава на багато-багато років втратили свою незалежність. Після безславних епізодів польсько-української різанини, яка прокотилась під час Другої світової війни, ми опинились в СРСР, а поляки – у Варшавському блоці. Де керувала, як, мабуть, іще пам'ятають польські депутати, зовсім не Варшава.

Тому, спостерігаючи за хвилею будівництва "нової польської історії", яким захопились польські політики, нам залишається надіятись, що після чергового сеансу ворожнечі між Києвом і Варшавою ми не опинимося знову в одній державі. І ця держава не буде ні українською, ні польською".