Амбітні спроби Трампа підкорити Китай: Що буде далі?

Патріоти України пропонують аналітичну статтю професора економіки і публічної політики Гарвардського університету Кеннета Рогоффа, провідного економіста МВФ в 2001-2003 роках

Президент США Дональд Трамп продовжує дестабілізувати післявоєнний світовий економічний порядок, в той час як більша частина решти світу стежить за ним, затамувавши подих. Коментатори підшукують слова, якими можна було б описати його атаку на традиційні норми лідерства та толерантності, властиві сучасним ліберальним демократіям. Провідні ЗМІ, зіткнувшись з президентом, який періодично буває дуже погано інформований, але, незважаючи на це, по-справжньому вірить у все, що говорить, не завжди наважуються прямо називати явно неправдиві заяви брехнею.

Але є і такі, хто готовий доводити, що в основі хаосу і галасу, які породжують безладний відкат адміністрації Трампа від стратегій глобалізації, лежить економічно розумна причина. Згідно з цією думкою, США зробили дурість, дозволивши Китаю піднятися, і коли-небудь американці почнуть про це шкодувати. Ми, економісти, схильні вважати зречення США від світового лідерства історичною помилкою.

Важливо розуміти, що коріння антиглобалістського руху в США йдуть набагато глибше, ніж незадоволені своїм нинішнім становищем робітники. Наприклад, деякі економісти виступали проти Транс-Тихоокеанського партнерства (торгової угоди 12 країн, на частку яких припадає 40% світової економіки), тому що воно нібито може завдати шкоди американським працівникам. В реальності ж ТТП набагато сильніше позначилося б на відкритості ринку праці Японії, ніж воно могло б вплинути на США. Відмова Америки від цієї угоди лише відкриває двері для китайського економічного домінування в Тихоокеанському регіоні.

Американських популістів (яких, мабуть, надихають твори Тома Пікетті), здається, зовсім не вражає той факт, що завдяки глобалізації сотні мільйонів відчайдушно бідних людей в Китаї і Індії піднялися до рівня глобального середнього класу. Згідно ліберальної точки зору, підйом Азії робить світ більш справедливим місцем для життя, таким, де економічна доля людини вже не залежить так сильно від того, де йому довелося народитися.

Однак логіку популістів пронизує більш цинічний погляд на світ: через свою надмірну прихильність глобалізму США посіяли насіння власного політичного і економічного руйнування. «Трампізм» користується цим відчуттям національної смертності. Ми маємо справу з людьми, які вважають, що зможуть з цим відчуттям впоратися. Мета полягає не просто в тому, щоб "повернути додому" американські робочі місця, але й створити систему, яка розширить американське домінування.

"Нам треба зосередитися на собі" - ось мантра Трампа і його послідовників. На жаль, при такому підході Америка навряд чи зможе підтримувати той світовий порядок, який десятиліттями приносив їй стільки вигод. Не треба плекати ілюзій: саме Америка отримувала від нього самий значний виграш. Жодна інша велика країна навіть не наблизилася до її добробуту і, якщо судити за світовими стандартами, у американського середнього класу справи йдуть як і раніше дуже добре.

Так, кандидат в президенти, демократ Берні Сандерс мав рацію, стверджуючи, що Данія - прекрасне місце для життя і там багато робиться правильно. Але він міг би ще згадати, що Данія - порівняно однорідна країна з населенням 5,6 млн осіб, у яких дуже низький рівень толерантності до іммігрантів.

До кращого це чи на гірше, але поїзд глобалізації вже давно рушив, і ідея, ніби хтось здатний повернути його назад, надзвичайно наївна. Все, що ще можна було б зробити якось по-іншому до поїздки президента США Річарда Ніксона до Китаю в 1972 році, зараз вже зробити неможливо. Доля Китаю і його роль в світі знаходиться в руках китайців і керівництва цієї країни. Якщо адміністрація Трампа вважає, що може почати все заново, розв'язавши торгову війну з Китаєм, економічний і військовий розвиток Китаю може не сповільнитися, а з тією ж імовірністю прискоритися.

Поки що адміністрація Трампа лише сперечається з Китаєм, сконцентрувавши свій перший натиск на умови міжнародної торгівлі на Мексиці. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), яку Трамп так сильно лає, зробила лише помірний ефект на американську торгівлю і число робочих місць, але вона все одно намагається принизити мексиканців, вимагаючи, щоб вони заплатили за його прикордонну стіну, неначе Мексика - це колонія США.

Політика США по дестабілізації своїх латиноамериканських сусідів є досить непередбачуваною. У короткостроковій перспективі мексиканські інститути можуть виявитися досить стабільними, а в довгостроковій перспективі «трампізм», розпалюючи антиамериканські настрої, буде приводити до влади уряду, які за інших обставин співчували б американським інтересам.

Якщо адміністрація Трампа спробує застосувати настільки грубу тактику і по відношенню до Китаю, її чекатиме грізний сюрприз. Китай володіє фінансовою зброєю, зокрема, американським боргом на трильйони доларів. Збій в торгівлі з Китаєм може призвести до потужного зростання цін в магазинах дешевих товарів, наприклад, Wal-Mart і Target, якими користуються багато американців.

Крім того, величезна частина Азії - від Тайваню до Індії - виявиться уразлива для китайської агресії. Зараз китайська армія порівняно слабка і, швидше за все, в традиційній війні з США вона б програла, але ситуація швидко змінюється. Незабаром Китай може обзавестися власними авіаносцями та іншою просунутою військовою технікою.

Америка не може "виграти" торгову війну з Китаєм, будь-яка перемога буде пірровою. США доведеться вести важкі переговори з Китаєм для захисту своїх друзів в Азії і для вирішення проблеми держави-ізгоя - Північної Кореї. А найкращий спосіб домогтися гарних угод, до яких прагне, судячи з його власних слів, Трамп, - вести більш відкриту торговельну політику з Китаєм, а не деструктивну торгову війну