Хіти тижня. Як український підполковник очолив особисту армію Путіна (фото, відео)

Дмитра Уткіна, ватажка ніде й ніким не зареєстрованої "приватної військової компанії Вагнера" ("ПВК Вагнера"), яку в СБУ називають не інакше, як "особистою армією Путіна", багато що пов'язує з Кіровоградщиною. Там він закінчив школу, там він вперше і вдруге одружився, там у нього народилися діти, - йдеться в матеріалі "Еспресо", передають Патріоти України.

З Росії до України, і знову до Росії

Підполковник збройних сил РФ Дмитро Валерійович Уткін народився 11 червня 1970 року на Уралі, а саме у місті Азбест Свердловської області. Десантник, кавалер 4-х кремлівських орденів "За мужність".

Через любов до нацистської символіки узяв собі позивний "Вагнер" на честь улюбленого композитора Адольфа Гітлера.

Є громадянином Росії. Тричі одружений.

Дитинство провів у заснованому на уранових копальнях містечку Смоліне Маловисківського району Кіровоградської області, де його мати Людмила Уткіна працювала інженером-будівельником. Сусіди відгукуються про Уткіних як про незаможну освічену родину, в якій захоплювалися російською класикою.

Про батька Уткіна нічого не відомо. Вчителі згадують, що хлопчина зростав відлюдькуватим, мав крутий норов. Мріяв повернутися до Росії й стати професійним військовим, що й зробив наприкінці 80-их, коли після закінчення середньої школи №2 селища Смоліне вступив до одного з ленінградських військових училищ (не виключено, що до піхотного ім. Кірова).

Але в режимі "приїхав-поїхав” продовжував навідуватися у Смоліне, де був двічі одруженим й де від різних дружин з різницею у 10 років на світ з'явилися двоє його дітей - 1990 та 2000 р.н.. За даними "ЦензорНЕТ", його донька, випускниця Кіровоградського військового льотного училища Ганна Уткіна, нині живе та працює у Москві. До училища її влаштував тато, а менший брат дівчини нещодавно закінчив школу.

Тут у біографії Уткіна є кілька важливих моментів, що доволі промовисто характеризують його кар’єрний шлях як військового, і водночас погляди та життєві цінності.

До свого звільнення у запас 2013 року Уткін дослужився аж до командира загону десантників – розміщеного у місті Печори Псковської області 700-го окремого загону спецназу 2-ї окремої бригади спеціального призначення російської військової розвідки ГРУ.

Таких 43-річних нікому не відомих відставних командирів у Росії можна зустріти сотні, якщо не тисячі. Інша справа, що місце служби у нього було геть не просте (але про це трохи згодом), й доволі своєрідними виявилися уявлення про офіцерську честь і гідність.

Але, повернімося у 2013-ий. Уткін не сидіть без діла і долучається до роботи у найбільшій російській охоронній компанії Moran Security Group, у котрій такі ж як і він досвідчені відставники фактично продовжують військову службу, але вже в інтересах комерційних замовників.

MSG відома тим, що охороняє морські рейси біля узбережжя Африки та Азії, тобто там де зазвичай можна зустріти сучасних піратів.

Власне, він міг би й надалі стерегти вантажі, провідувати щороку маму й обох дітей у теплій Україні, якби не доленосний вибір, зроблений навесні 2014-го. Коли путінський режим розв’язав війну зі, здавалося б, рідною йому країною, Уткін погоджується знову встати у стрій. І не на прикордонній станції Печори, а на передовій війни.

При цьому він зголошується воювати не під офіційними російськими знаменами й у військовій формі ЗС РФ, а перетворитися з тисячами найманців в якусь незрозумілу "третю силу", у закамуфльованих "іхтамнєтов”. І навіть більше - він погодився на виконання найбільш специфічних завдань у Криму та на Донбасі.

Командування видало Уткіну рештки "Слов’янського корпусу", що вже рік провоював на стороні Башара аль-Асада у пустелях Сирії, а також забезпечило власною тренувальною базою біля хутора Молькіно у Краснодарському краї. Як не дивно, поруч базується 10-я окрема бригада спецназу Головного розвідувального управління (ГРУ) Міноборони.

З’явилися й гроші. Про статки самого Уткіна достеменно поки не відомо, але якщо порівняти хронологію подій у зоні російсько-української війни й певні зміни в житті найближчих йому людей, то неважко побачити, що "озолотився" він саме останнім часом. Зокрема, українські журналісти встановили, що користуючись "прозорим" кордоном з Україною, ватажок бойовиків ще влітку 2016 року безперешкодно відвідував батьківщину, де бачився з сусідами, ходив з мамою на дачу тощо.

Цікаво, що Державна прикордонна служба такі відомості не спростовувала, але й не підтверджувала, посилаючись на відсутність особистих даних Уткіна серед тих, хто перебуває у розшуку. Після того, як у грудні 2016-го терориста випадково (чи не так вже й випадково) показали в ефірі московського "Першого каналу", він відразу евакуював матір зі Смоліного.

Містечком натомість поповзли чутки про казкове багатство "Вагнера" у Росії, чим він нібито завдячує особисто Володимиру Путіну. Принаймні повідомлення про підозру у низці найтяжких злочинів СБУ публічно оголосила Уткіну лише в жовтні 2017-го.

За що у Путіна дають "ордени мужності"

У відкритих джерелах є лише 4 фотографії Уткіна, точніше 3 фотографії та один скрін-шот з телевізійного відео. Саме після цього скрін-шоту в Кремлі визнали факт близьких контактів чинного російського президента з загадковим підполковником та його угрупованням.

9 грудня 2016 року підполковник Уткін потрапив у кадр "Першого каналу" на урочистому прийомі в Георгіївській залі Великого Кремлівського палацу з нагоди святкування "Дня героїв Вітчизни". Це ніяке не державне свято, а винахід наближених до Путіна силовиків, такий собі привід зібратися й похизуватися одне перед одним.

Георгіївська зала (або Зала військових) є особливою для Путіна. Саме тут після чергових "перевиборів" він складає свої президентські присяги. Тут же ж він виголошує щорічні звернення до Ради Федерації. Тут він виступав і з сумнозвісною Кримською промовою, вщерть переписаною зі звернення Гітлера до Рейхстагу з приводу нападу на Польщу 1 вересня 1939 року.

Коли загадкового "Вагнера" вперше побачили на прийомі у Путіна, who is who не став приховувати навіть Пєсков:

"Дмитро справді був. Він кавалер орденів мужності".

Яку "мужність" виявляв Уткін та його бойовики знають в СБУ.

Згідно інформації відомства, на сході України "вагнерівці" приймали участь у боях за Луганський аеропорт (втратили вбитими 15 людей), у штурмі міста Дебальцеве, яке зі Мінськими угодами закріплене за Україною (втратили 21 вбитого), а також постійно займалися провокаціями та диверсіями на лінії розмежування.

На руках цієї ПВК й кров 49 українських військових, котрі загинули у збитому ними ще на початку бойових дій транспортному Іл-76 поблизу міста Луганська. Зокрема, є витяги з письмового звіту за підписом Уткіна, де він особисто бере на себе відповідальність за цей злочин ("знищено літак з ворожим десантом"). Є й імена тих, хто конкретно збивав цей борт: Андрій Гуралєв з Улан-Уде й Андрій Лебедєв з Ярославської області.

Однак, основним напрямком діяльності ПВК "Вагнера" на Донбасі завжди лишався Луганськ, за який це формування, можна сказати, відповідає по лінії російських спецслужб. "Вагнерівці", наприклад, займалися фізичною ліквідацією усіх без винятку політичних суперників Ігоря Плотницького. А коли той самий Плотницький потрапив у немилість до Кремля, забезпечували силове прикриття переходу його повноважень до перевербованого ФСБ колишнього генерала СБУ Леоніда Пасічника.

В Сирії люди Вагнера виконують допоміжні функції - навчають набране з-поміж прибічників Асада місцеве "ополчення", охороняють російські бази та господарські об'єкти, планують та розробляють військові операції. Визначальною ударною силою "вагнерівці" були лише під час боїв за Пальміру.

Загалом кількість цієї "армії" обраховується у близько 5 тис. бойовиків. 1,5 тис. з них вже ідентифіковано українськими спецслужбами.

При цьому у загадковій історії зближення Уткіна з Путіним лишаються нез'ясованими два важливих питання.

Питання перше: коли цей офіцер ГРУ зійшовся з кланом "пітерських чекістів" (Путін-Сечін-Іванов-Фрадков-Патрушев-Бортніков), який з 1999 року безроздільно панує у Росії?

Можливо, відповіді слід шукати не в участі Уткіна в обох Чеченських війнах, як це роблять деякі дослідники, а у його навчанні у Пітері та службі в Печорах - прикордонній частині на стратегічній транспортній магістралі Санкт-Петербург - Рига у місці, де сходяться державні кордони Росії, Естонії та Латвії.

Частина перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Ленінградського військового округу, і хто знає, які особливі доручення свого часу там доводилося виконувати “Вагнеру”, що його тепер так шанують у Кремлі.

Питання друге: хто стоїть за "зливом" об’ємної внутрішньої документації "вагнерівців", вперше оприлюдненою далеким від опозиції пітерським виданням "Фонтанка.ру"?

Якщо "ниточки" у цьому скандалі тягнуться до тих, хто може собі дозволити публічне цькування фаворита Путіна, підполковнику слід бути готовим до того, що незабаром "зіллють" і його самого. Як це вже мало місце із застреленим в підмосковному ресторані лідером терористичної організації "Оплот" Євгеном Жиліним.

Тим часом Уткін дійсно вийшов з тіні і в листопаді цього року став керівником мільярдного бізнесу двічі кавалера ордену "За заслуги перед Вітчизною" Євгена Прігожина, більше відомого в статусі "особистого кухаря Путіна" та провідного спонсора "фабрики тролів" в Ольгіному.

Йдеться про компанію "Конкорд менеджмент і консалтинг" - ресторанну імперію й ексклюзивного підрядника Міноборони, яка годує російські збройні сили, прибирає за ними, а також забезпечує різними цивільними товарами. Також "Конкорд" отримав тендер на харчування московських школярів.

До речі, охорону газових та нафтових підприємств у Сирії “вагнерівці” також здійснюють в інтересах Прігожина.