Хіти тижня. Несподівано ефективні і затребувані: Українська піхотна зброя - автоматичні гранатомети (фото, відео)

Єдиним зразком на озброєнні Сухопутних військ України до 2017 року був ще радянський зразок 30-мм АГС-17 Полум'я. Цей гранатомет був прийнятий на озброєння радянської армії ще в 1971 році і призначений для масового ураження живої сили і вогневих точок противника, які розташовуються на відкритій місцевості, повідомляють Патріоти України. Вельми корисним виявилося те, що гранатомет може вести вогонь як настильністю (на дальність від 50 до 1750 м), так і навісом (від 1000 до 1750 м).

Ранні типи гранатометів могли вести як одиночний, так і автоматичний вогонь, більш пізні типи можливості вести одиночний вогонь не мають, але можливе зниження темпу стрільби з 350-400 пострілів / хв до 50-100 пострілів / хв, пише видання "Фраза".

З початком війни на Донбасі АГС-17 широко використовувався для прикриття блокпостів і посилення оборонних дій, до того ж не тільки в станковому піхотному варіанті з грунту або з бронетехніки, а й встановлювався на різних шасі від МТЛБ до цивільних позашляховиків.

Ще на початку нульових в київському конструкторському бюро Артилерійське озброєння було освоєно серійне виробництво копії АГС-17 під назвою КБА-117. Клон мав серйозні відмінності від прототипу у вигляді ручного спуску і прицільних пристроїв і призначався для установки в складі озброєння бойових модулів БМ Грім, БМ Шквал, БМ-3 Штурм, БМ-5М.01 Катран-М, БМ-7 Парус та інших. З початком війни на Донбасі була інформація про те, що розробляється і піхотний варіант, однак, як видно, далі розмов справа не пішла.

Всі зусилля зосередилися на створенні абсолютно нового зразка і нового для України калібру. Цікаво, що ще на етапі проектування в кінці 1960-х років радянські конструктори свідомо пішли від західного стандарту в 40-мм і розробили свою 30-мм гранату і гранатомет під неї. Хоча АГС-17 вийшов цілком ефективною штукою, але в міру експлуатації виявилося, що результат трохи гірше, ніж міг би бути.

Зокрема, максимальна дальність в 1750 метрів; це досить багато, але той же американський Mk.19 в калібрі 40-мм стріляв на 500 метрів далі, і потужність окремої гранати виходила істотно більше (позначалося кількість вибухової речовини 90 проти 40 грамів).

Тому цілком зрозумілі прагнення українських інженерів розробляти зброю вже під західний калібр. В результаті до 2010 року конструкторське бюро Точні механізми в співпраці з білоруськими інженерами в ініціативному порядку розробило автоматичний гранатомет, що одержав позначення УАГ-40 (універсальний автоматичний гранатомет калібру 40 мм) під боєприпас стандарту НАТО гранату 40 × 53 мм в металевій стрічці М16. Тоді ж на заводячи Ленінська кузня (нині завод Кузня на Рибальському) було розпочато дослідне (а потім і передсерійне) виробництво цього виробу.

Цікаво, що на той момент серійна модель УАГ-40 в базовій комплектації оцінювалася виробником в $ 14 тис. Причому, крім Ленінської кузні в проекті брали участь ще кілька підрядників київське підприємство САТМАШ, а також харківські, сумські та чернігівські компанії.

І що найголовніше: спільно з ГККБ Луч в Шостці була підготовлена лінія для виробництва боєприпасів. Армійцям запропонували цілу номенклатуру з осколково-фугасної пострілу ВГОФ-40 (радіус ураження живої сили противника 10 м), осколково-кумулятивний ВГОК-40 (бронепробітіе до 80 мм) і інертний (навчальний) ВГІ.

Практично відразу як вітчизняні, так і західні фахівці відзначили гідності системи: невелика маса, висока точність (купчастість) при стрільбі серіями, знижений імпульс віддачі, висока надійність і простота у виробництві і при експлуатації, зручність переміщення розрахунком при зміні вогневої позиції. При масі з верстатом за все в 31 кг його розрахунок складається з двох солдатів: один переносить гранатомет і триногу, а другий запас гранат.

Однак в ті роки фінансування армії перебувало на найнижчому рівні і на озброєння гранатомет брати не поспішали (хоча є дані, що для можливості експорту чисто формально це рішення і було проведено через Міністерство оборони України). В результаті гранатомети досить успішно експортували принаймні в одну африканську країну Нігерію. Нині вони широко використовуються в бойових діях проти терористичної організації Боко Харам.

З початком війни на Донбасі конструктори доклали всіх зусиль, щоб довести гранатомет до рівня приймання на озброєння вітчизняного війська. Так, в конструкції з'явився спочатку радянський оптичний приціл ПАГ-17, а потім і інтегрована планка Пікантіні для установки досконаліших прицілів, в тому числі і західного виробництва.

Невелика партія була відправлена на державні випробування на фронт. Тут гранатомет заслужив схвальні характеристики. Виявилося, що, маючи меншу масу, ніж АГС-17, він може вражати позиції противника у відкритих окопах і за природними складками місцевості (в потоках, ярах, на зворотних схилах гір) набагато далі до 2200 м.

Важливим елементом виявився більш потужний боєприпас, що в умовах нинішньої позиційної війни з укріпленими за пару років позиціями незамінне. А висока мобільність разом з відсутністю потреби в підготовці позиції для стрільби дозволяють в умовах атакуючого бою швидко міняти вогневу позицію як на відкритому просторі, так і (що важливо) в умовах міських боїв.

У підсумку в 2017 році УАГ-40 офіційно був прийнятий на озброєння ЗСУ. Одночасно Державне підприємство Шосткинський казенний завод Імпульс, що входить до складу держконцерну Укроборонпром, спільно з ПрАТ Завод Кузня на Рибальському (Київ) розпочало серійне виробництво боєприпасів: осколково-фугасних ПГОФ-40 і інертних ПГИ-40, які використовуються для пристрілки автоматичного гранатомета і навчання особового складу.

Крім того, гранатомет активно стали використовувати і інші виробники наприклад, компанія Техімпекс в складі полегшеного бойового модуля TiE-1 Кіборг (крім гранатомета, ще 12,7-мм кулемет НСВ Скеля), призначеного для установки як на БРДМ-2, так і на бойове судно. Були спроби установки гранатомета і на бронеавтомобіль Козак.

Таким чином, прийняття цього зразка на озброєння нашої армії не тільки є кроком вперед в модернізації арсеналу озброєнь і відходу від радянських стандартів, але і призведе до зміни самої тактики використання мотопіхотних підрозділів на полі бою.