Хіти тижня. Скрепи і тут не підвели: Російський Т-80 визнаний найгіршим танком світу, - National Interest

Т-80 – це яскравий приклад того, як надзвичайно броньовані танки можуть бути також неймовірно уразливими. Колись у колах російського військового істеблішменту вважали цю модель престижною. Але Т-80 зазнав низку принизливих поразок від слабше озброєних сил Чечні під час першої чеченської війни. Танк так і не зміг повернути собі репутацію. Про це пише National Interest, передають Патріоти України.

Але плани були зовсім інші. Т-80 був останнім основним бойовим танком, який розробили в СРСР. Це була перша бронемашина з газотурбінним двигуном, який дозволяв розвивати швидкість до 70 кілометрів на годину. Співвідношення потужності і ваги було ефективним: 25,8 кінських сил на тонну. Це зробило стандартний Т-80Б одним з найбільш спритних танків у 1980-х роках.

Бойова майстерність сил Чечні, а також нікудишня російська тактика, завдали більшого удару по репутації Т-80, ніж проблеми у його конструкції. Хоча все ж у нього був один великий прорахунок. Зрештою, він був надто дорогим і «жер» надто багато палива. Тож російська армія віддала перевагу більш ощадливому Т-72.

Т-80 еволюціонував від свого попередника – Т-64. Будучи осучасненою версією Т-60 на початку 70-х років, Т-64 був першою спробою СРСР відійти від простих броньованих конструкцій, які були притаманні Т-54/55 і Т-62. Приміром, у ньому вперше була встановлена механічна система перезарядки, що дозволило скоротити екіпаж з чотирьох до трьох людей. Ще однією інновацією Т-64 була композитна броня, в якій використовувалися шари сталі і кераміки. Це зробило його захист більш стійким, ніж у попередніх моделей, в яких використовувалася лише сталь.

Також Т-64 був легшим і мав повністю сталеві колеса меншого діаметру, на відміну від великих і покритих гумою коліс Т-55 і Т-62. Це була перша модель танка, в якій була встановлена велетенська 125-міліметрова основна гармата. Вона стала настільки популярною, що Росія встановлювала її на всі подальші моделі танків аж до Т-90. Важливо і те, що Т-64А об’єднав усі ці вигідні характеристики і не перевищив вагу в 37 тонн, що відносно не багато. Але танк отримав також двигун 5ТДФ, який часто ламався. Тож армія СРСР умисне тримала ці танки поближче до заводу в Харкові, де їх і робили.

Ходили також страшні чутки, що нова автоматична система перезарядки в Т-64 відривала руки танкістам, які сиділи надто близько до неї. І це цілком вірогідний сценарій, зважаючи на те, що в цих танків дуже малий внутрішній простір. Намагаючись виправити проблеми Т-64, радянські інженери загорілися ідеєю збудувати танк з газотурбінним двигуном. Такі двигуни швидше прискорюються і мають більш ефективне співвідношення потужності до ваги. Їх легко заводити в холодну погоду без необхідності прогрівання, а це досить важливо у суворі зими. Крім того, вони легші. З іншого боку, газотурбінні двигуни більше споживають палива, більш чутливі до бруду і пилюки через їхню ненаситність до кисню у порівнянні з дизелями.

Перша базова модель Т-80 не надходила на озброєння аж до 1976 року. І це значно пізніше, ніж планувалося від початку. Радянські бронетанкові заводи були повністю зайняті покращенням Т-64А і випуском Т-72. Останній був дешевшим запасним варіантом. Водночас СРСР будував нові Т-55 і Т-62 для арабських союзників, які втратили сотні танків під час Війни судного дня з Ізраїлем в 1973 році.

Ранні моделі Т-80 також мали серйозні проблеми. В листопаді 1975 року тогочасний міністр оборони СРСР Андрій Гречко заблокував виробництво танків через їхню ненажерливість до палива і незначне покращення вогневої сили у порівнянні з Т-64А. Минуло п’ять місяців перш ніж наступник Гречка – Дмитро Устінов – дозволив знову запустити виробництво нового танка. Т-80 оригінальної конструкції будували не більше двох років, тому що дуже швидко його перевершив модернізований Т-64Б. Оновлена стара модель отримала систему, яка могла стріляти ракетами 9М112 «Кобра» з головної гармати. А крім того Т-80 був у три з половиною рази дорожчим, ніж Т-64А.

Зрештою, в 1978 році Т-80Б замінив базову модель танка, ставши найбільш «передовим танком» на Сході. В 1981 році СРСР почав активніше будувати Т-80Б для гарнізону в зоні найбільшого ризику. Зокрема, ці танки тримали радянські війська в НДР. За радянськими розрахунками, Т-80Б могли досягти узбережжя Атлантичного океану за п’ять днів за умови, що в них не закінчиться пальне. Ця передова модель багато запозичила у Т-64. Окрім звичайних і кластерних снарядів, його 125-міліметрова гармата 2А46М-1 могла також запускати ракети 9К112 «Кобра». Але оскільки протитанкові крилаті ракети були значно дорожчими, ніж звичайні танкові снаряди, їх на борту бронемашини було всього чотири. Ще 38 снарядів були звичайними. Ракети ж призначалися більше для того, щоб збивати гелікоптери чи бойові машини з протитанковими системами за межами радіусу дії звичайних набоїв. Окрім того, що Т-80Б успадкував композитну броню, він був ще більш захищений завдяки системі динамічного захисту Контакт-1. Оснащені цієї системою модифікації отримали назву Т-80БВ.

Але в 1987 році Т-80У замінив свого попередника на виробничих лініях. Нова модель отримала динамічну систему захисту Контакт-5, яка отримала додаткові панелі активного захисту у порівнянні з Контакт-1. Якщо попередня версія системи була ефективна лише в захисті від кумулятивних снарядів, її наступниця могла впоратися також з бронебійними підкаліберними снарядами.

Також у Т-80У замінили систему контролю вогню 1А33 більш передовою 1А45. Інженери позбавили новий танк ракет «Кобра». Натомість він отримав ракети з лазерною системою наведення 9К119 «Рефлекс», які мали більшу дальність дії і були точнішими. Також Т-80У ніс більше боєприпасів, ніж його попередник.

Але виробнича історія Т-80У теж не тривала довго. Новий газотурбінний двигун ГТД-1250 все ще був надто ненаситним і надто часто ламався. Тож на сцену вийшла дизельна версія танка Т-80УД. І це була остання модель, яку зробили в СРСР. Але вона також стала першою у своєму роді, яка вийшла за межі полігону. Власне, перший бойовий постріл цей танк зробив по будівлі парламенту Росії в жовтні 1993 року в розпал конституційної кризи.

В грудні 1994 року почалася російська війна проти Чечні, яка стала реальним бойовим випробуванням для передового Т-80. І це стало катастрофою для танка. Коли президент Борис Єльцин відправив війська для приборкання Чечні, яка проголосила незалежність, на фронт відправилися Т-80Б і Т-80БВ. Російські солдати не були навчені користуватися ними. Танкісти РФ були байдужі до ненажерливості двигунів 80-х. Це призвело до того, що пальне просто «випаровувалося», коли танки працювали на холостих обертах.

Російський штурм Грозного став справжньою бійнею для російських загарбників. Близько тисячі солдатів загинули, а близько 200 одиниць бойових машин були втрачені лише за два дні: з 31-го грудня 1994-го року до 1 січня. Будучи найбільш передовими бойовими машинами російських наступальних сил, Т-80Б і Т-80ВБ зазнали катастрофічної поразки. Попри витривалість до прямих ударів, десятки цих танків були знищені катастрофічними вибухами. Їхні гармати вибухали після серій ракетних ударів чеченців з систем РПГ-7В і РПГ-18.

Виявилося, що автоматична система перезарядки Т-80 має фатальний прорахунок в конструкції. Система складала готові до запуску заряди вертикально. Тож у танка було уразливе місце, де їх захищало лише шасі. Влучний бічний удар з РПГ трохи вище шасі Т-80 спричиняв вибух зарядів. В сили Чечні фактично «обезголовлювали» російські танки. З цієї точки зору Т-72А і Т-72Б, які страждали від такої ж кари, мали більше шансів вижити, оскільки система автоматичного перезаряджання складала заряди горизонтально і нижче дисків коліс.

Друга найбільша помилка Т-80, як і всіх попередніх російських танків, полягає в тому, що його гармата не здатна сильно підніматися і опускатися. Таким чином, танк не може завдати удар по ворогам, які стріляють з високих поверхів або з підвалів. Видання зауважує, що заради справедливості варто відмітити, що найбільшою бідою була нікчемна підготовка російських танкістів і катастрофічна тактика. Москва так поспішала на війну, що Т-80БВ увірвалися в Грозний без вибухового наповнювача в панелях динамічного захисту, що перетворило цей захист фактично на брухт. Звучали навіть звинувачення, що російські солдати продали ці елементи заради прибавки до зарплати.

Радянська армія забула гіркі уроки Другої світової війни, які стосувалися ведення бою в містах. Впродовж Холодної війни лише загони спеціального призначення і гарнізон у Берліні тренувалися до міських сутичок. Очікуючи, що опір буде незначний, російська армія в’їхала в Грозний на БМП і БТР. А їхні командири загубилися, тому що у них не було правильних мап. Оскільки російські солдати не хотіли вийти з транспортерів і почати зачистку кімнати за кімнатою в кожній будівлі, їхні чеченські суперники, які добре знали про всі уразливі місця російських бойових машин ще з радянських часів, легко перетворили танки і бронетранспортери на крематорії.

Російське командування після катастрофи у Чечні звинуватило у всьому погану конструкцію Т-80, а не своє невміле планування операції і тактичну некомпетентність. Однак, нестача грошей змусила Москву пересісти на дешевші Т-72 замість Т-80 як у експорті зброї, так і в подальших війнах.

Зрештою, після падіння СРСР Росія втратила доступ до заводу в Харкові, який виробляв Т-80УД. Він перейшов під контроль незалежної України. Власний завод танків Т-80У в Омську збанкрутував, а ЛКЗ в Санкт-Петербурзі не міг більше випускати більш ранню модель Т-80БВ.

Росія могла мати на озброєнні одразу три типи танків: Т-72 (А і Б), Т-80 (БВ, У і УД) і Т-90 (фактично оновлений Т-72БУ). Але в цьому не було ніякого фінансового чи логістичного сенсу. Кожен з цих танків мав однакову 125-міліметрову гармату 2А46М і приблизно однакові можливості запуску ракет. Але у них були різні двигуни, системи контролю вогню і шасі.

Простіше кажучи, ці танки забезпечували однакові можливості, але запчастини для них потрібні були різні в той час, як більш розумним було б мати машини з різними можливостями, але з однаковими запчастинами. Оскільки Т-80У був значно дорожчим, ніж Т-72Б, логічно, що фінансово бідна Росія віддала перевагу Т-72. Москва намагалася експериментувати з Т-80-ми, додаючи до них системи активного захисту, які використовують радар для виявлення наближення ракет з метою їх знищення до контакту з танком. Власне, так з’явився Т-80УМ-1 «Барс» у 1997 році. Але в серійне виробництво він так і не надійшов. Вірогідно через нестачу грошей у Росії. Видання також зауважує, що після приниження під час першої чеченської війни, Кремль не використовував Т-80 під час другої чеченської війни, так само як і в 2008 році, коли він влаштував вторгнення в Грузію. Ці танки також не потрапили на фронт в Україні.