Вижити у пеклі: Розповідь сміливої дівчини-медика про бої на Світлодарській дузі

Медик Леся Дрозд, яка зазнала двох контузій під час запеклих боїв на Світлодарській дузі, розповіла про пекло на передовій. Про це повідомляють Патріоти України з посиланням на Народну армію.

"Вранці 18 грудня надію на відносно спокійний для медиків день швидко розвіює рація: «Трьохсоті!». Леся миттєво застрибує в «мотолигу». Їхати доводиться під рясним ворожим вогнем. Незважаючи на звуки мінометного обстрілу, МТ-ЛБ вперто мчить уперед розбитими дорогами Світлодарської дуги. Раптом у броню влучає. Іще одне влучання, ще. Загалом шість разів. Леся відчуває: болить голова, дзвенить у вухах, одразу ставить собі діагноз – контузія, перехрещується. Страшно, але що вдієш… Там побратими, якщо не вивезти їх зараз, не виживуть. Під «феєрверки» доїхали, забрали поранених і повернулись. А тим часом команда «До бою!» звучить дедалі частіше, і медики знову й знову рушають на порятунок поранених.

Леся зазнає ще однієї контузії, її негайно відправляють до Бахмута, радять лягати на лікування. Та про що мова? Жінка затосовує знеболювальне й тікає назад на позиції. Вона лише встигає подумати, коли вже закінчиться цей пекельний день, як знову спрацьовує рація: «Шайтан» — «двохсотий». Снайпер зняв».

Тоді Леся ще не знала, що пекло триватиме не один день, що вона не відпочиватиме більше трьох діб.

«Я мріяла просто сісти на годинку й подрімати. Але тільки-но ми робили собі чай або закутувалися в ковдри, щоб зігрітися, лунав черговий виклик. І так цілодобово. Очі нестерпно пекли. Тільки чуєш: «трьохсотий» і мчиш із думкою: «Хто? Хто цього разу? Тільки б устигнути доїхати. Якщо витягнемо живим, то зробимо все можливе й неможливе, аби врятувати. Тільки б устигнути», – розповіла молодший сержант Леся Дрозд.

На запитання про те, звідки брала силу, жінка чесно відповідає, що вже за дві доби в режимі «нон-стоп» сили не залишилось – ні фізичної, ні моральної. Але виходу не було.

«Конкретні цифри я назвати не можу, проте разом із нашими санінструкторами ми витягли всіх «трьохсотих» і «двохсотих», де була хоч найменша можливість це зробити. Усі поранені вижили, і це особливо тішить. Дуже важко витягати з поля бою своїх друзів. Та й показати, що тобі їх шкода, не можна, медик не має права на жалість. Але найважче, коли твої друзі гинуть. Іще вдень 21 грудня я спілкувалася з «Каплею», він пригощав шоколадкою, жартував, сварив, чому без шапки, а ввечері вивозила його тіло з поля бою», – згадує Леся.

За її словами, є хлопці, які категорично відмовляються від знеболювального. Тоді медик розпитує їх про що-небудь або розповідає історії, а тим часом робить укол. Зазвичай у такій ситуації пацієнт посердиться й заспокоюється.

«Головне не показувати, що тобі страшно, боляче, не плакати, а спілкуватися з пораненими з усмішкою. Вони насправді дуже вразливі. Можуть і послати чимдалі, але я не ображаюсь. Кажу, що піду, але спочатку нехай поранений розповість, чи має він сім’ю, звідки родом… Потім минає кілька днів, і бійці телефонують, дякують за врятоване життя, розповідають, що їм уже краще», – каже Леся.

26 грудня за декілька метрів від неї розірвалася міна. Як її не зрешетило осколками, сама не розуміє. Каже, у неї багато янголів, які тепер прикривають спину. Та залишити третю контузію без уваги вже не вдалося. Весь удар прийняв на себе автомобіль, скло посипалося. Жінку й санінструктора тільки дуже оглушило. Тепер Леся перебуває в Харківському госпіталі. Потім буде евакуація у Вінницю або Дніпро".