До 10-річчя військового вторгнення Росії: "Тільки повні ідіоти можуть говорити, що Грузія почала", - Саакашвілі (відео)

Десять років тому, в ніч на 8 серпня 2008 року, офіційно розпочалася війна між Росією і Грузією в Абхазії і Південній Осетії, сепаратистських регіонах. Провину за початок військових дій кожна зі сторін перекладає на противника. П'ятиденна війна забрала сотні життів і позбавила даху над головою тисячі людей, донині обидві території перебувають в стані замороженого конфлікту, зазначають Патріоти України.

Передумови для війни між Грузією і Росією зародилися ще в 1990-х роках, коли сепаратистські регіони Абхазія і Південна Осетія проголосили «незалежність» від Грузії, а Росія підтримала сепаратистів і нав'язала Грузії угоду про чотирибічне врегулювання конфлікту за своєї участі, Грузії, Південної і Північної Осетії.

Грузія вважала і продовжує вважати сепаратистські території своїми, але активно не намагалася встановити там свій контроль аж до перемоги Міхеїла Саакашвілі на президентських виборах: він оголосив курс на відновлення територіальної цілісності Грузії. Росія ж у цей період ухвалила новий закон про громадянство: більш ніж 2/3 абхазів і 80% осетинів отримали російські паспорти.

У липні-серпні 2008 року відносини Грузії з Південною Осетією різко погіршилися. 7 серпня Саакашвілі наказав почати військову операцію проти сепаратистів у Південній Осетії: грузинська артилерія обстріляла Цхінвалі, а війська спробували встановити там контроль. Але Росія знову підтримала сепаратистів, а тодішній російський президент Дмитро Медведєв 8 серпня розпочав операцію з «примусу Грузії до миру».

Тодішній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі впевнений, що конфлікту не можна було уникнути, і визнає, що грузинська армія не була до цього готова.

– Ми в ці дні згадуємо десятиріччя війни між Росією, яка ввела свої війська в Південну Осетію, і Грузією. Мені хотілося б, щоб ви мені відповіли дуже серйозно на таке запитання: як ви думаєте, існує зараз у Грузії стратегія захисту від Росії?

– На жаль ні. Треба розуміти, які були цілі російського вторгнення в 2008 році. Метою російського вторгнення був напад не просто на Грузію як країну, а на грузинську державність, тому що грузинська державність тоді створювала проблеми у вигляді успішних реформ і так далі. І тоді метою було взяття Тбілісі, зміна влади і знищення Грузії як держави.

– У вас багато разів запитували, хто перший почав у 2008 році. Ось зараз ви б як відповіли на це запитання?

– Що значить: хто перший почав? Тільки повні ідіоти і повні дебіли можуть говорити, що Грузія почала (війну – ред.). Насправді це аморально, тому що є величезна кількість матеріалів.

Запитайте російських матерів, чиїх дітей перекинули туди, запитаєте полковника Казаченка (Андрій Казаченко, командир 135-го мотострілецького полку 19-ї мотострілецької дивізії 58-ї армії – ред.), який зайшов о 3-й годині ранку разом зі своїм полком в ущелину. Це добре задокументовано, він сам не заперечує. Вже не можна запитати про це Сергія Багапша (голова самопроголошеної Абхазії помер в 2011 році від раку – ред.). Він за день, за 24 години до нібито початку війни говорив: «Мене заспокоїли, російські війська вже зайшли через тунель. Все добре». Він це сказав, це все добре задокументовано.

Запитайте командирів перших танків, які пройшли через тунель за кілька днів, запитаєте мотострільців, яких відправили туди за тиждень, за два, за три до початку конфлікту. Величезна кількість людей вже була в активних бойових діях, вже були всередині Грузії, підривали, нападали. І це були не так звані «миротворці». Це були не так звані «добровольці», хоча ці «добровольці» – це теж були російські війська. Це були регулярні російські війська. Це добре дуже задокументовано.

Якщо після всього цього ще хтось мені ставить таке запитання, вони просто або повні мерзотники, або ідіоти, які просто не розуміють, про що йде мова.

– Мені здалося, що грузини пережили велику травму в зв'язку з цією війною. І будь-який політик в Грузії, який спробує обиратися, якщо про нього думатимуть, що він може знову спровокувати Росію на війну, його народ не прийме. Правда?

– Це неправда. Росія якраз хотіла б створити цю реальність. Дійсно, війна була трагедією, тому що відбулося етнічне чищення, сотні і сотні людей загинули. Десятки тисяч людей, окрім тих біженців, які у нас були в 1990-х роках, були змушені залишити свої будинки. Грузія тимчасово втратила контроль над тією частиною території, над якою вона ще зберігала контроль – всередині Абхазії і Цхінвальського регіону Південної Осетії.

Але при всьому цьому я думаю, що грузини наші стали набагато мудрішими. Вони розуміють, що це шантаж з боку Путіна: «Не рипайтесь, ми вам скажемо, кого вибирати, кого – ні, інакше вам – хана». Це вже грузини пережили. Вони пережили розпад, вони побачили протягом цих років, що означає розпад держави, що означає втрата головних атрибутів національної держави.

– А є зараз в Грузії військові, які могли б, як в Туреччині, взяти владу в свої руки і сказати: «Ні, ми так робити не будемо і трасу не віддамо». Взагалі взяти і вирішити все інакше? Так буває?

– Ви ставите занадто провокативні запитання.

– Напевно, це дійсно дуже провокативне запитання, ви маєте рацію, вибачте. Я просто поясню, що я хочу запитати. Чи є у вас відчуття, що військові, які були в Грузії в 2008-му, і ті, які є зараз, – це абсолютно різні військові?

– Ні, у нас в Грузії збереглися збройні сили, хоча вони зараз в гіршій формі, ніж тоді. Збереглася поліція, хоча вона набагато більш ущемлена, ніж тоді. Державні інститути збереглися, хоча вони перестали розвиватися і, на жаль, туди повернулася корупція.

Але що я хочу сказати? Що немає військового вирішення цього конфлікту. Нам кажуть: «У 2008 році Грузія почала війну». Але головна наша боєздатна бригада в той момент була в Іраку! Якби ми хотіли щось почати, ми в будь-який момент могли її привезти, була така угода з американцями. Але ми її не привезли. Наша армія тоді реально була – три неповні бойові бригади, які були в стані кудись рухатися. Це було, щоб ви розуміли, десь в десять разів менше, ніж російських сухопутних сил, які проводили маневри на Північному Кавказі і потім «забули» звідти піти. Вони чекали до початку серпня з того боку кордону, поки не почали рухатися.

Це було в десять разів менше, ніж у них. Не кажучи вже про те, що у них було 200 літаків, а у нас не було достатньої кількості засобів ППО, хоча ми збили більше від десяти їхніх літальних апаратів. Але в будь-якому випадку цього, звичайно, не було достатньо, коли тебе бомблять 200 літаків. Тому, природно, і тоді у Грузії не було військового вирішення, і зараз немає військового вирішення.

– На «кордон» між Грузією і Південною Осетією, яку зараз контролюють російські військові і проросійські південно-осетинські військові, є така проблема: вночі прикордонники з того боку переставляють прикордонні стовпи, на два метри щоночі, ви, напевно, знаєте про це. Журналісти проекту «Настоящее время» кілька разів робили про це репортажі.

– Добре, що ви зняли це вночі. Хочу сказати, що вони і вдень абсолютно відкрито це роблять. І ось якраз відповідь на ваше запитання.

– Якби ви зараз були главою держави або в майбутньому, коли ви будете главою держави: якщо таке трапиться, ви б віддали наказ провести операцію і поставити стовпи назад на місце? Або б не стали зараз цього робити?

– Після 2008 року, після того, як вони підписали договір про виведення військ, але не виконали його, вони все одно були дуже обережні при пересуванні цих прикордонних стовпів. Тоді все було дуже просто. Скрізь по всій лінії зіткнення стояли наші спецназівці, військові, добре оснащені воєнізовані формування поліції. У них була інструкція: не провокувати, але реагувати, стримувати провокації.

В умовах такого стримування, навіть коли вони (сепаратисти – ред.) влаштовували теракти, у них особливо апетиту не було. Зараз, на жаль, в тих місцях, де наші вже не стоять, вони викрадають грузинських громадян, їх вбивають, як було в Абхазії.

– Навіщо вони це роблять, на ваш погляд?

– Я добре пам'ятаю, один російський генерал у 2008 році якраз це пояснював перед війною нам, нашим дипломатам. Якраз про те, хто почав війну. Вони вже все готували, за кілька років підготували все, не просто провокації, вони розповідали. Балуєвський про це розповів послам НАТО, а цей генерал ще більше розговорився з нашим дипломатом, каже: «Ну що таке ваша Грузія? Грузію головне зараз по автобану розділити на дві частини, потім ще розділити на чотири частини – і все, немає вашої Грузії» . От і все.

Ось те, що вони зробили в 2008 році. І це – незважаючи на всі наші спроби дипломатії запропонувати їм все, що б вони хотіли взяти, крім війни. Вони вже заздалегідь мали цей план. Те саме вони зараз роблять, тим самим погрожують. Вони по одному колу рухаються.

У 2008 році їхні цілі досягнуті не були. Але, на жаль, в 2012 році в результаті парламентських виборів в Грузії переміг російський олігарх, найбільший приватний акціонер «Газпрому» (Саакашвілі має на увазі Бідзіну Іванішвілі, голову правлячої партії «Грузинська мрія» – ред.). І, природно, Грузія зараз дуже вразлива.

– Є способи відновити цю незалежність, я маю на увазі невразливість?

– Спосіб є: відсторонивши від влади російського олігарха.

– Якщо немає військового вирішення, то яке тоді є, коли вже ви самі заговорили про це?

– Тоді врятувало Грузію, в 2008 році, те, що сім європейських лідерів прилетіли, стояли разом з нами на мітингу, коли Путін якраз погрожував розбомбити цей мітинг. Вони приїхали до Грузії всупереч погрозам з боку російських військових збити їхній літак. Я маю на увазі президента Качинського. Саркозі приїхав, потім відразу Меркель приїхала і інші.

Але тоді Грузія була дуже важливою, у нас була дипломатична солідарність. На жаль, зараз ми пропали з радарів світових держав. Грузія стала надто незначною, і зараз вона дуже вразлива. Грузія у військовому плані не може це питання вирішити. Єдине (рішення – ред.) для маленької країни – це дипломатична солідарність і привабливість для інших.

На жаль, і це зараз пропало. Тому нам щонайменше треба відновити це. Треба, щоб Грузія далі продовжила швидкий рух вперед і запропонувала світу те, що робить її привабливою і цікавою – і тоді світ буде нас підтримувати. Зараз ми незначні, ми нікому не потрібні. А коли ти нікому не потрібен, ти дуже вразливий перед тим, кому ти потрібен як жертва.

– А ви розумієте, що тільки завдяки тому, що сталося в Грузії, коли схожий сценарій реалізовувався в Україні, питань було менше?

– В Україні теж були спочатку питання. Це не питання навіть російської пропаганди, ви ж прекрасно розумієте. На Заході дуже багато таких людей, які б дуже не хотіли це помічати, дуже б хотіли (сховати – ред.) голову в пісок, дуже б хотіли сказати: «А до чого тут ми? Це Україна винна у всьому». Завжди є якісь там американці, повно німців, які це говорять. Вони просто хочуть бути проросійськими, вони торгують, вони отримують за це гроші, у них якась матеріальна вигода. Або їм просто незручно бути в дискомфорті, навіщо їм цей дискомфорт? У Нідерландах, поки не впав на землю Boeing з нідерландськими громадянами, які вилетіли з аеропорту Амстердама, більшість населення взагалі не хотіла про це думати.

На самому початку конфлікту в Україні у мене була суперечка з міністром закордонних справ Італії Федерікою Могеріні, потім вона стала одним з керівників Євросоюзу. Коли я пропонував швидко зреагувати (це було відразу після Криму, але ще до Донбасу), швидко щось робити, поки війна не продовжилася, вона мені сказала: «А що ви пропонуєте нам, бомбити Росію?». Я відповів з сарказмом: «Ні, зачекайте, поки вони розбомблять вас».

Поки на їхню голову не впадуть їхні власні пасажири, коли реально бомби не падають на їхню територію і не вбивають європейських громадян, вони просто схильні цього не помічати.

Офіційно війна закінчилася 16 серпня 2008 року. За тиждень Грузія втратила понад 400 осіб, російська сторона – близько 70. Після війни Росія офіційно визнала незалежність Південної Осетії і Абхазії і допомогла владі регіонів встановити «кордон» з Грузією. Слідом за Росією Абхазію і Південну Осетію визнали ще п'ять держав, в тому числі Сирія, Нікарагуа і Науру.