Іранська весна: Експерт пояснив, чому протести в Ірані приречені на поразку

"Нинішня влада Ірану вистоїть, але іранська молодь не збираються залишатися осторонь великої політики і прагне вестернізації країни. Очевидно, що протести не досягнуть своїх цілей, але послаблять експансію Ірану до сусідніх країн та повернуть баланс сил на Близький Схід", - пише Дмитро Бобрицький для 24tv.ua, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"В Ірані тривають найпотужніші протести з 2009 року. За останні кілька днів країною прокотилися хвилі масових виступів з насиллям. Протестувальники палили відділки поліції та їхні автомобілі. У протистояннях з владою загинули понад 20 людей, є сотні арештованих. Повідомляють про одного загиблого зі сторони правоохоронців.

Збурення відбуваються на тлі розчарування населення економічними негараздами. Після зняття економічних санкцій з країни у 2016 році, що тривали понад 30 років, не розпочалося швидкого зростання доходів. Уряд запровадив скасування субсидій, що загрожує половині населення Ірану залишитися за межею бідності.

На цьому тлі іранський уряд продовжує фінансувати прихід шиїтських партій до влади в Іраці, Лівані, Сирії та в інших країнах Близького Сходу, виділяє кошти на військові організації на кшталт Хізбалли. Населення не задоволене такими діями іранського керівництва.

Це зумовило перенапруження в самому Ірані через агресивні спроби експортувати "Ісламську революцію" за кордон, до цього можна додати протистояння зі США та арабськими країнами.

За поведінкою на зовнішній арені Іран нагадує "близькосхідну Росію", яка залишається найбільш мілітаризованою країною Близького Сходу.

Яка перспектива у протестів?

В Ірані є різні політичні сили, але поки ніхто не наважується очолити протест і виступи проти режиму Ісламської Республіки. Підтримку новорічним антиурядовим виступам висловила заборонена в Ірані Комуністична партія та монархісти-вигнанці часів Ісламської революції (1978-1979). Це маргінальні сили, що не представляють для влади жодних загроз.

До того ж, в Ірані немає поділу на опозицію і владу, як в Україні, але після революції залишилися вибори. Народ зберіг формальне право обирати президента та депутатів парламенту. Однак їхня влада обмежується рахбаром (духовний лідер аятола Алі Хаменеї) та Корпусом вартових ісламської революції. Останніх ніхто не обирає, тому вплив широких верств на владу відсутній.

Ліберальні сили, які могли б стати політичним обличчям протесту, є частиною Ісламської республіки та представляють собою крило правлячого режиму. Вважається, що президент Рухані є лібералом, але консервативним. Сходознавці припускають, що він сам хотів би стати рахбаром, коли помре Хаменеї.

Схожі за характером та масштабом протести в 2017 році відбулися в Республіці Того, розповідає політолог-міжнародник Олександр Мішин. Невдоволення рівнем життя від політики авторитарного президента Фори Гнасімбе охопило найбільші міста країни, але уряд втримався.

По-перше, протест не мав лідерів і рух пішов на спад. Політичні сили лише формально підтримали вимоги народу. По-друге, уряд вдався до тактики відключення інтернету. Це не дало мітингувальникам можливості спілкуватися. Ми бачимо схоже в Ірані – і в плані відсутності лідерів протесту, і в плані обмеження доступу мітингувальників до соціальних мереж та Telegram, – зауважує Мішин.

Реальну загрозу для політичного режиму представляють нацменшини. Іран – напрочуд мультиетнічна держава.

За різними підрахунками, з 80 мільйонів населення етнічні іранці (перси) складають від 30 до 60%. Друга етнічна група – айзербайджанці (від 20% до 40% ). Є ще курди, абелуджі, араби та інші.

Спецслужби Ірану ведуть агресивну боротьбу для придушення та розпорошення сепаратистських рухів. У листопаді в Гаазі був убитий лідер Арабського руху Ірану Ахмад Мола Ніссі. Він пропагував створення незалежної держави на півдні країни.

Зовнішні і внутрішні причини

Через довгі роки санкцій економіка Ірану пережила серйозні потрясіння, такі як гіперінфляція. Зараз вона досі у такому стані, що не влаштовує більшість населення. Хоча інфляцію приборкали, уряду довелося піти на скасування частини субсидій на пальне, послуги ЖКГ та продукти харчування.

Через це, очевидно, зубожіння населення зростатиме. За попередніми оцінками, це торкнеться 50-60% громадян. Це відбувається також на тлі високих показників безробіття, особливо серед молоді (35-40%).

Іран – дуже молода країна. Середній вік населення – 31 рік. Це люди, які не знають часів піднесення "Ісламської революції". Це люди, які хочуть жити, як на Заході, хочуть вестернізації країни. Їх не цікавить побудова в ХХІ столітті середньовічної держави.

Водночас, іранські події відмінні від відомої Арабської весни. У революціях 2010-2012 років в Північній Африці та близькосхідних країнах, народ разом з ісламським духовенством виступив проти авторитарних режимів світського типу, а в Ірані – народ хоче створити світський режим всупереч ісламському духівництву.

Керманичі країни ведуть подвійну бухгалтерію фінансування своїх соратників за кордоном. При цьому діють дуже непрозоро і корумповано. Це зумовлює загальну втому народу від існування режиму Ісламської Республіки, тому вони виходять на вулиці.

Щодо бунту, то ним все ж таки керують. Є групи в Telegram, хештеги в Твіттері, де містяться заклики до протестів. Хто за цим стоїть – невідомо. Є припущення, що частково Саудівська Аравія, – зауважує Mішин.

США – це єдина в світі наддержава з величезним впливом. Іран не становить великої загрози для інтересів США. Це було помітно з миролюбного курсу Барака Обами щодо Тегерану. Проте Іран небезпечний для Ізраїлю, тому Вашингтон має вдаватися до захисту єдиної в класичному розумінні демократичної держави на Близькому Сході. Однак, Дональд Трамп у Твіттері пише, що США лише спостерігають.

У США та Ірану є перетини інтересів у газовій та нафтових сферах. Зняття санкцій з Ірану робить його новим конкурентом на ринку енергоносіїв, але ці загрози не настільки серйозні.

Росіяни категорично не хочуть падіння режиму в Ірані, бо це є пряма паралель тієї моделі держави, яка є в Росії. Та їм теж вигідне послаблення Тегерану. Після спільної перемоги у Сирії між ними вже почалися тертя. Якщо іранці послаблять свою присутність у Сирії, то Росія від цього виграє.

У росіян та іранців виникли суперечності щодо газових питань. В Ірану з’явилась можливість постачати газ, тому вони можуть розпочати будівництво газогонів. Росії не потрібна ця конкуренція.

Попри їдкі твіти Трампа, американці не готові до демократизації Ірану. Бо він потрібен їм в тому вигляді, в якому існує зараз: ворог, довкола якого об’єдналися арабські країни та Ізраїль.

Це повертає їх на грішну землю та істотно послаблює. Повертається баланс сил. Головна мета для наддержав – це підтримка балансу, коли немає очевидного лідера у регіоні, – резюмує Мішин".