"Лже-миротворці, або Якими кремлівськими фейками годуватимуть українців восени", - блогер

"Народний депутат-"фронтовик" Дмитро Тимчук на своїй сторінці у Facebook повідомив цікаву новину: напередодні виборів президента України в Кремлі під егідою Владислава Суркова запланували кілька масштабних пропагандистських заходів, спрямованих на формування інформаційного порядку денного про "братські народи" і необхідність відновлення "дружніх українсько-російських відносин". В кризі яких нібито винна чинна українська влада", - пише у своєму блозі Юрій Васильченко, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"Загалом ці заходи спрямовані на створення платформи для проросійського кандидата в президенти України, який використовуватиме напрацьовані меседжі "українсько-російського експертного середовища" для впливу на електорат. Тимчук оприлюднив прізвища тих, кого, за його інформацією, планують запросити на найближчий шабаш - конференцію "Російсько-українські відносини: проблеми і перспективи" - яка має відбутися на початку жовтня в Криму за безпосередньої організаційної підтримки Фонду публічної дипломатії ім. А. М. Горчакова й Інституту миротворчих ініціатив і конфліктології. Обидві структури наближені до Кремля. У списку Тимчука досить відомі особи – експерти, журналісти, науковці, релігійні діячі і навіть соліст рок-групи "Брати Карамазови" Олег Карамазов.

Від себе додамо: до опікунської ради Фонду Горчакова та його правління входять особи, які знаходяться під західними санкціями. Сайт громадської організації повідомляє про нещодавні події, серед яких, зокрема, зустріч туроператорів Росії та Грузії (в цій державі, яка стала об'єктом агресії Кремля, виявляється, діє грузино-російський центр ім. Є.Примакова). Також фонд проводить заходи з так званої "народної дипломатії", різноманітні молодіжні форуму, пропагує євразійство. Його очолює колишній міністр у справах СНД, також колишній заступник голови правління РАО "ЄЕС Росії", дипломат Леонід Драчевський.

Друга структура – Інститут миротворчих ініціатив – менш розкручена. Її очолює такий собі Денис Денисов, який часто з'являється в російській пресі з коментарями щодо ситуації на Донбасі та в Україні. Типовий російський пропагандист, який виконує роль "знавця" української внутрішньої політики. Бажаючі можуть знайти його заяви в мережі, цитувати цю маячню не будемо.

Краще повернемося до написаного Тимчуком, котрий в оприлюдненому списку "засвітив" лише незначну частину п'ятої колони, яка безперешкодно діє в Україні (привіт СБУ, Мінінформполітики, Нацраді з питань телебачення і тому подібним держорганам). Що ж до міфів, які, за словами Тимчука, планують внести в інформаційний порядок денний, то вони в різних формах вже давно вживлюються у свідомість українців. А напередодні Дня Незалежності проводять генеральну репетицію інформаційного бомбардування мізків громадян перед виборами.

Перша – у конфлікті на Донбасі і в анексії Криму винна Україна. Ця мантра в різних варіаціях повторюється вже більше п'яти років. Є навіть окреме відгалуження: київська влада винна у загибелі значної кількості військових у перші місяці війни. З наближенням трагічних дат, пов'язаних з іловайськими подіями 2014 року, цей напрям посилиться. При цьому про злочини російських військових всі ці рубльові експерти мовчатимуть.

Технологічне завдання означеного вище сюжету просте – вивести з-під удару Росію. Яскравим прикладом може слугувати вчорашній блог першого президента України Леоніда Кравчука, в якому він написав: цим специфічним територіям можна було дати більше самостійності у прийнятті рішень, тоді б не сталося того, що сталося. В Україні немає настільки специфічних регіонів, щоб вони заслуговували на якусь особливу долю. Будь-які розмови про якусь специфіку чи особливі статуси в унітарній державі – це замасковане просування шкідливої теми федералізації. Але не виключено, що у восени ми можемо стати свідками інспірованих Росією демаршів місцевих рад в деяких областях, які вимагатимуть собі більше повноважень.

Друга сюжетна лінія – мир за будь-яку ціну. Тут також можна згадати і вчорашнього Кравчука з його ідеєю про автономію Донбасу, і лепет експертів на деяких телеканалах, контроль над якими приписують проросійським політикам, але політологи і народні депутати з різних фракцій подовжують туди ходити, наче медом помазано. Міф "мир за будь-яку ціну" має кілька складових. Перша – ми маємо сідати за стіл переговорів з Росією, і якщо треба, то ініціювати ці переговори. Такі розмови останнім часом активізувалися через агресивну політику Росії в Азовському морі. Мовляв, треба йти домовлятися, бо у нас і так війна.

Подібне – маркер проросійськості спікера. Київ не може і не буде розмовляти ні з Росією, ні з її донецькими і луганськими маріонетками без західних посередників. В Москві сплять і бачать, коли залишаться наодинці з Україною.

Наступна складова – Мінськ не працює, наша влада не хоче шукати інші формати, а вони є. І тут існує інваріантність: окремі спікери розповідають про якусь міжнародну групу експертів, яка щось там напрацювала і передала до Києва, Вашингтона, Москви, Берліна і Парижа. Це говориться з розумним виглядом, бо виборці повинні повірити в таку маячню. Інші спікери кажуть про необхідність заміни слабкого Нормандського формату дієвішим, з участю США і Великобританії як гарантів Будапештських угод. Це ще один фейк, розрахований на тих, хто лінується думати й аналізувати. Доки Росія не похитнеться під тиском санкцій, не буде ніяких форматів. Україна ж свою позицію окреслила чітко: виведення окупаційних військ з територій Донбасу, введення на ці території, а не тільки на лінію розмежування, миротворців ООН, далі – процес поступової реінтеграції.

Є ще третя група спікерів, які чотири роки поспіль розповідають про вигоду влади від війни, мовляв, вона на ній заробляє. До таких, на жаль, відноситься і Юлія Тимошенко.

І, нарешті, третя сюжетна лінія – критика стану Збройних Сил, зокрема, техніки, яку планують представити на параді. Вище ми згадували про Дениса Денисова, який, за інформацією Тимчука, має бути серед організаторів шабашу феесбешників і "ватників" у Криму. Цей Денисов частенько роздає коментарі, в яких негативно оцінює новітні українські військові розробки. Які, зауважимо, успішно проходять випробування. Приблизно за тими ж нотами співають й вітчизняні експерти і політики, брешучи в телеефірах, що українська армія і далі воює залишками радянської зброї і техніки".