"Москві б хотілося, щоб Україна жила кремлівським уявленням про саму себе": Казарін про те, чому мрії Путіна не збудуться

"Юваль Ной Гарарі - професор Єврейського університету в Єрусалимі - досить непогано пояснив, навіщо Україні потрібна помісна православна церква. Зробив він це не навмисно. 2011 року вийшла у світ його книжка "Sapiens: Коротка історія людства". У ній він з’ясовував - чому людство змогло досягти нинішніх еволюційних висот", - пише у своєму блозі Павло Казарін, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"Гарарі писав про те, що на персональному рівні людина здатна зав’язати особисті стосунки не більше ніж зі 150 індивідами. Рота солдатів або давнє плем’я здатні триматися одне одного завдяки персональним знайомствам. Але як тільки ви долаєте цей кількісний поріг ‒ колишні взаємозв’язки перестають працювати.

Автор писав про те, що міста, держави й імперії стали можливі лише тоді, коли людство пережило когнітивну революцію. Ту саму, після якої люди почали створювати собі вигадані реальності.

Вигадані реальності існують лише в уяві людей. Це якісь домовленості людей про самих себе і правила гри. Умовний «міф» як система колективних уявлень ‒ саме він став тим фундаментом, який дозволив видові Homo Sapiens піднятися над усіма іншими. Тому що лише він дозволяє людям взаємодіяти у великих групах.

«Два католики, які в житті один одного не бачили, можуть разом вирушити у хрестовий похід або збирати кошти на будівництво госпіталю, тому що обидва вірять, що Бог втілився в людину й дозволив себе розіп’яти, щоб спокутувати наші гріхи. Два незнайомі серби розуміють один одного, бо обидва вірять в існування сербського народу, сербської вітчизни і сербського прапора. Два незнайомі один з одним співробітники Google ефективно працюють разом, тому що обидва вірять в існування Google, акцій і доларів», – пише дослідник.

Ми звикли думати, що реальність буває або об’єктивною, або суб’єктивною. Гарарі писав про те, що є й третій рівень реальності ‒ інтерсуб’єктивний. Той самий, який збудований на вірі і, як наслідок, ‒ взаємодії великої кількості людей. Як приклад він наводив гроші, які не мають об’єктивної цінності, а мають лише інтерсуб’єктивну. Завдяки тому, що люди домовилися і вірять у їхню цінність, ви можете обмінювати паперові прямокутники і металеві кружальця на їжу й товари.

Автор писав про те, що весь сучасний світ ‒ це простір міфів. Які в різних своїх варіаціях здатні об’єднувати людей. Релігійні міфи об’єднують людей, які цю віру поділяють. Віра у гроші дозволяє існувати банківській і кредитній системам. Віра у права людини дозволяє гуманізувати правила життя в сучасних суспільствах. Всі ці міфи об’єднує те, що вони живуть у колективній уяві людей.

До категорії інтерсуб’єктивних реальностей Гарарі залічував і нації: «Поки мільйони німців вірять в існування німецької нації, приходять у хвилювання при вигляді національної символіки, переказують німецькі національні міфи й готові жертвувати грошима, часом і життям в ім’я німецької нації, Німеччина залишається однією з наймогутніших країн світу».

Хтось скаже, що всі ці цитати доводять зворотне ‒ умовність і штучність колективних міфів. Але в тому й річ, що це не так. Інтерсуб’єктивні реальності ‒ це частина нашого світу. Те, що зробило можливим взаємодію людей у великих масштабах. Те, що створило цивілізацію в тому вигляді, в якому ми її знаємо. Те, що зробило одні суспільства успішними прикладами для наслідування, а інші ‒ залишило на периферії історії. Різниця між Північною і Південною Кореєю не в біології і не в географії. Різниця в тих міфах, які сповідують у цих країнах. Ми створили уявні спільноти ‒ і стали частиною їх.

У тому і справа, що вигадані реальності не тільки співіснують ‒ вони часом ще й ворогують. По суті, будь-яка революція ‒ це не що інше, як зміна міфу. Коли на зміну одній системі самовідчуття приходить інша. І вся історія нинішньої війни між Україною і Росією ‒ це, серед іншого, конкуренція двох міфів про Україну. Українського і російського.

Москві б хотілося, щоб Україна жила кремлівським уявленням про саму себе. Щоб саме російський міф і російська інтерпретація були головними в сусідній країні. А Україна протиставляє цьому свій власний колективний міф про саму себе. Який, у свою чергу, складається з різних деталей.

Це сприйняття історії. Бажана картинка майбутнього. Ставлення до поняття «норми». І свої власні інститути ‒ громадські, державні і релігійні. Все те, що окреслює країну по периметру і захищає від спроб колишньої метрополії довести нам, що нас не існує.

Ви можете вважати себе сучасним, світською і вільною від соціальних стереотипів «людиною світу». Відмахуватися від інтерсуб’єктивних реальностей і колективних ідентичностей. Говорити, що у 21-му столітті держава не повинна приділяти стільки уваги церкві. Але це все не скасовує того, що протистояння все одно триває. І лакмусом є питання про наслідки, які чекають усіх нас у разі різних підсумків цієї сутички.

Різні країни відрізняються якістю життя не через біологію. Зрештою, ми всі на 98% мавпи і на 70% ‒ вода. Значення має саме те, яке колективне уявлення про реальність панує в тому чи іншому суспільстві. Що ми вважаємо нормативним, а що ‒ ні. В які колективні міфи віримо і яким правилам життя підкоряємося. І щоб формувати свої власні правила гри у країні, нам потрібно для початку захиститися від спроби нав’язати нам чужі.

Так, церковний порядок денний комусь здається привітом із минулого. Але в тому й річ, що ми сьогодні екстерном проходимо той шлях, який давним-давно пройшли наші сусіди. І якщо ми запізнилися з деякими процесами на століття-друге ‒ це зовсім не позбавляє нас від необхідності складати ці іспити.

У році, що минає, в український символічний частокіл додалася ще одна ділянка стіни. Цей частокіл сам собою не прирікає нас на успіх і тріумф. Але він дає нам шанс на те, що наше майбутнє будемо визначати саме ми. А не ті, хто вважає, що їхній колективний міф має витіснити наш власний".