"Привид бродить по Європі", або Що не так у країнах Старого світу

Під час щорічної зустрічі Ялтинської Європейської Стратегії (YES), організованої фондом Віктора Пінчука, пані Бек розповіла про виклики, з якими сьогодні зіштовхується сучасне громадянське суспільство та ліберальні демократії, передають Патріоти України.

"Сьогодні громадянське суспільство потерпає від законів, що їх ухвалюють авторитарні режими, аби піддати активістів якомога більшому тиску. За такої атмосфери люди подумають двічі перш, ніж приєднатися до них. Це почалося в Росії із так званого закону про іноземних агентів, а сьогодні ми бачимо ці тенденції в таких країнах, як Ізраїль чи Угорщина. Україна також починає діяти у схожий спосіб. Керманичі вчаться один у одного. Вони розуміють, що громадянське суспільство може бути загрозою для недемократичних урядів.

Сьогодні ми бачимо протистояння між демократією та верховенством права з одного боку та авторитарними режимами з іншого. Останні хочуть повернутися до старої патріархальної системи, і один із найяскравіших прикладів цієї тенденції – Володимир Путін.

Але західні демократії також мають низку проблем, які ще належить вирішити. Гадаю, наявні непорозуміння мають куди глибші корені, аніж просто міграція. Питання в тому, чому ми втрачаємо наших людей? Чому вони голосують за ультраправих та інших екстремістів, які хочуть стояти поруч із Росією, а не зі Сполученими Штатами?

Очевидно, що щось негаразд глибоко всередині. Це "щось" розділяє наші ліберальні демократії, тож ми мусимо аналізувати його.

Будучи німкенею і пам'ятаючи нашу історію 1920-х, можу сказати, що ми маємо величезний досвід антикапіталізму. Політсила Гітлера звалася Націонал-соціалістична робітнича партія, це означає, що вони обіцяли рівність, особливо для бідних людей. Муссоліні в Італії також мав антикапіталістичну риторику.

10 років тому, протягом світової фінансової кризи, люди страждали, а політики виглядали доволі безпорадними. Тож, гадаю, тут є чимало паралелей із Європою 20-х років. Це не обов’язково означає, що ми отримаємо нового Гітлера чи ще якогось Муссоліні, проте наше минуле може допомогти нам зрозуміти витоки цих речей.

Сьогодні Україна – це поле битви. Чи досі Захід залишається Заходом? Чи існує ще трансатлантична єдність? Путін робить усе, що може, проте він не міг би зробити так багато, якби ми не були такими вразливими! Він би не мав такого успіху, якби ми справді вірили у наші цінності.

Я не їздила на Донбас, але гадаю, однією із ліній поділу в Україні є те, що люди, які досі лишаються на Донбасі, вірять: "старі добрі часи" можуть повернутися разом із Путіним. І тоді вони отримають усі ті речі, яких не може запропонувати капіталізм і модерне суспільство. Йдеться про стабільність та безпеку, нехай навіть на найскромнішому рівні.

Тож, гадаю, це буде предметом дебатів в Україні. Вірогідно, що протягом президентської передвиборчої кампанії ви спостерігатимете за гонкою між тими, хто пропонує повернутися до так званої втраченої безпеки, й тими, хто наполягає на руху вперед.

Сьогодні, як і багато років тому, ми знову стоїмо на історичній межі між відкритим суспільством та реакційними авторитарними режимами."