Росія сама себе завела в безвихідь: Підсумки Мюнхенської конференції

В останній день роботи 52-ї за рахунком щорічної Мюнхенської конференції з питань безпеки Росія знову піддалася жорсткій критиці. Ключовими темами обговорення в Мюнхені в цей раз стали роль Москви у війні в Сирії і в конфлікті на сході України, а також європейська криза з біженцями. Про це пише Радіо Свобода, зазначають Патріоти України.

Зокрема, американський сенатор Джон Маккейн 14 лютого заявив, що домовленість про припинення вогню між силами опозиції і військами Башара Асада, досягнута в Мюнхені учасниками Міжнародної групи підтримки Сирії, повністю відповідає цілям російського президента Володимира Путіна, але не міжнародного співтовариства. Раніше глава уряду Росії Дмитро Медведєв, який цього разу вперше представляв Москву на конференції в Мюнхені, у своїй промові наголосив, що причиною конфлікту в Сирії став "певний вплив ззовні", і застеріг країни Заходу від "розв'язання нової "холодної війни".

За два місяці до початку нинішньої Мюнхенської конференції з питань безпеки її організаторами була підготовлена доповідь, що попереджає про кризу у відносинах між Росією і Заходом. Як зазначає в ньому голова Мюнхенської конференції, німецький дипломат Вольфганг Ішингер, вже рік тому з цієї причини для існуючого світопорядку та окремих держав виникли значні ризики, і з тих пір ситуація лише продовжує погіршуватися.

З цією тезою погоджується політолог, колишній головний редактор "Русского журнала", в минулому - директор Центру медіадосліджень УНІКА Олександр Морозов, який в інтерв'ю Радіо Свобода після закінчення Мюнхенської конференції з питань безпеки розповів, що, на його думку, тепер бачать європейські експерти на російському напрямку, і які ідеї пропонує сама Москва на міжнародному "ринку стратегій":

- Чому в цей раз на Мюнхенську конференцію поїхав не саме Володимир Путін і не глава російського МЗС Сергій Лавров, як бувало раніше, а Дмитро Медведєв, який не займається зовнішньою політикою?

- Поїздка Медведєва - це присутність в Мюнхені другої, звичайно, людини російської держави, вибір продиктований саме цим. Лавров теж, до речі, брав участь в цей раз. Путін не приїхав, оскільки побоювався освистання, у нього були всі підстави цього очікувати.

Він в нинішній ситуації вирішив уникнути негативних для себе висловлювань на цій конференції. Путін для себе самого останнім часом все більше обирає "коридори двосторонніх відносин", уникаючи взагалі брати участь в міжнародних заходах. Президент Росії розвиває таку ідею: що міжнародні організації та форуми подібного роду, в загальному, не представляють суверенні держави. А там, де присутні будь-які міжнародні об'єднані акції - там, на його переконання, завжди є чиясь зла воля, "зла рука Вашингтона, Держдепу" тощо.

- І що ж Росія на цей раз висунула світу устами Дмитра Медведєва? Він виступав і на самій конференції, і дав кілька масштабних інтерв'ю. Що, наприклад, фактором розв'язання конфлікту в Сирії став "певний вплив ззовні"? І що при цьому світу, а слід читати "Росії", необхідна співпраця, а не конфронтація, не «третій світовий струс"?

- Не дивлячись на те, що ЗМІ активно цитують висловлювання Медведєва про "третю світову війну", я думаю, його виступ був не так уже й жорстким і загрозливим. Він просто виступив - з максимальною для себе жорсткістю. Путін би виступив різкіше, звичайно!

А Медведєв з можливою твердістю позначив старі і поточні тези путінського зовнішньополітичного курсу. Якоїсь новизни у виступі російського прем'єра, на мій погляд, немає. А на полях конференції відбулися всі ці очікувані зустрічі - і в форматі "нормандської групи", і переговори Керрі і Лаврова з приводу Сирії.

Сама риторика Медведєва в значній мірі просто спрямована на те, щоб підкреслити - Кремль виступає все з тієї ж активною позицією, хоче щосили брати участь в мирному врегулюванні проблем і в світових справах, і брати участь саме з такої "військово-політичної" позиції.

Це досить "перспективно", в лапках - незважаючи на те, що ця позиція Кремля, звичайно, цілком прозора для Заходу, її критикують, постійно розробляють різні плани зменшити загрози, які несе з собою ця російська позиція. Тому що, при всьому при цьому, світовий глядач і суспільства різних країн звичайно, добре бачать, що Захід в цілому розгублений перед цією активністю Кремля.

Жодної стратегічної відповіді у Заходу, як і раніше немає, є лише нескінченні дискусії. І Мюнхенська конференція, до речі, в цьому відношенні теж була досить показова. Вона в першу чергу продемонструвала, що з питання кремлівської загрози немає жодної єдності.

Виступ Хав'єра Солани, наприклад, колишнього глави НАТО, був принципово іншим, ніж виступ чинного генсека НАТО Йєнса Столтенберга. Зрозуміло, в Європі завжди повинна бути дискусія, зрозуміло, що є різні точки зору - і це добре.

Але в даному випадку, все це відображає не тільки високі гідності європейської демократії, а й реальне нерозуміння того, що далі робити з дивною, хвилюючою, неадекватною, але тим не менш безперервно динамічною політикою Кремля.

- Президент України Петро Порошенко в суботу, виступаючи на Мюнхенській конференції, прямо звинуватив особисто Путіна в агресії проти України. Це якісь наслідки матиме? Чи це було сказано, тому що це неминуче, з точки зору Києва, мало бути вимовлене - і вимовлялося вже не раз?

- Звичайно, наслідків жодних не буде. Зараз, вже з часу "нормандського врегулювання", цих двох "Мінськів" і року спроб врегулювати конфлікт всі розуміють, що у Києва є своя риторика. Дійсно, Київ її повинен озвучувати. Але, звичайно, вже такої гострої реакції Заходу на це немає. І в цьому сенсі, тут теж немає ніякої новизни.

- Володимир Путін, який в цей раз в Мюнхен не поїхав, виступив саме тут у 2007 році зі знаменитою поворотною промовою. Конфлікт Росії з Заходом, і вже не тільки з ним, за минулі 9 років розвивався з прискоренням. На цей раз в Мюнхені усі країни-учасниці глобальної системи безпеки явно ж намагалися в розмовах шукати відповідь на питання - до чого в підсумку повинна привести ця зміна російської політики, якщо проектувати цю політику на найближче майбутнє, на 5, 7, 10 років? Скільки варіантів розвитку події існує, на вашу думку?

- Можна сказати, що це навіть найголовніше питання. Тому що воно так, власне, і формулюється. А що буде через 5-7 років, якщо політика Кремля буде такою ж? До чого це, взагалі, може привести, або має привести, в тому числі і з позиції самого Кремля? Який бажаний результат?

І тут, очевидно, є трохи сценаріїв, а зовсім не нескінченна їх кількість. По-перше, перший і простий сценарій: Кремль виявиться однією зі сторін реальної великої війни. Ми бачимо прекрасно, що, хоча США і ЄС, звичайно, прагнуть уникати війни, але цілком може скластися ситуація, коли війна, тим не менш, буде розв'язана чиїмись руками.

Саудівська Аравія, Туреччина, а може бути, ще цілий ряд "других" країн виявляться втягнутими з Росією в збройний конфлікт. Це один сюжет - який, в загальному, насправді, для тих, хто сидить в Кремлі не такий і поганий, як я розумію. Він хороший і з точки зору внутрішньої політики, та й з точки зору зовнішньої.

Другий варіант. Кремль доб'ється особливого статусу для себе на всіх переговорних майданчиках, як деякого миротворця, навіть зараз вже домагається. Медведєв про це прямо сказав, мовляв, давайте припинимо війну. Він виступив в Мюнхені як "миротворець".

Йдеться про якийсь новий договір про безпеку в Європі, який сам Медведєв і пропонував свого часу. Але при цьому Кремль плодить все нові і нові міжнародні проблеми, створюючи загрози і в напрямку Балтії, і Польща хвилюється, і зараз виник цей південний "бік", в напрямку Туреччини та Чорного моря. Але це довгий процес, створення такого нового договору, і його ніхто не збирається починати, як я бачу.

І третій варіант - просто деградація режиму, розпад Росії. Це теж дуже активно обговорюється, в тому числі в російських соціальних медіа. А що буде, якщо економічний колапс зайде дуже далеко в Росії? Якщо продовжиться це "знежирення", відсутність грошей у резервних фондах? Чим це все закінчиться?

Якої сили буде цей розпад? Ось три таких сюжети є. Варіант війни - жахливий, тому що він зажадає величезних жертв від Росії - і людьми, і ресурсами, і ні до чого не приведе з точки зору зміцнення Росії в майбутньому.

Другий варіант, з договором - нереалістичний. Тому що Росія - це не Радянський Союз, в якості партнера для великого міжнародного договору, для такого світового політичного процесу. А вже про третій варіант і говорити не хочеться. Економічний занепад, деградація, а потім і саморуйнування, звичайно, торкнуться мільйонів сімей.

- Ви писали про те, що вже і в респектабельній європейській пресі з'являються тези, які раніше здавалися вкрай конспірологічними - що Кремль свідомо підсилює тиск біженців на Євросоюз, що Кремль цілеспрямовано прагне підірвати європейську єдність, що в тій же Німеччині Кремль заохочує якийсь "антимеркелівский" фронт . Вам в Німеччині це сильно помітно?

- Так, це помітно. Час йде, і тут, в Німеччині, та й не тільки в Німеччині, мені здається, в усій Європі, дивлячись на ситуацію в Донбасі люди розуміють, що, може бути, і є якісь там проблеми у Києва, і від нього можна вимагати якихось кроків, але що 90 відсотків інструментів для ліквідації насильства в Донбасі - в руках у Кремля.

І якби Кремль хотів, то миттєво б питання це вирішив. Це для всіх очевидно. І оскільки конфлікт на Україні не припиняється, то виникає дедалі більше розуміння, що Кремль все-таки бреше, що це просто підступність. А з якими цілями? І ось далі починають всі потихеньку вірити в конспірологічну ідею, що Кремль, для того, щоб прикрити ось це своє "стояння на Донбасі", змушений нескінченно створювати нові і нові зони конфронтації.

Власне, весь рік ці публікації йдуть в європейській пресі. Раз Кремль вторгся в Сирію, то, можливо, він вторгнеться і в Естонію? А можливо, він ніби хоче ще й створити проблеми для Казахстану? І так далі і тому подібне.

У цьому сенсі, це дуже і дуже погана ситуація. За оцінками Кремля, можливо, вона і хороша, з іншого боку - реально для Росії протягом року нарощується два елементи концептуального опису. З одного боку, про Кремль в 2015 році в Європі все частіше і частіше писали і говорили як про деяку кримінальну владу.

Це новий такий концепт, який утвердився по відношенню до Кремля замість старої, "кримінальної влади". А з іншого боку, що Кремль свідомо чинить руйнівний тиск на Європу, через проросійські організації, через "російські громади" якісь. І "історія з дівчинкою Лізою" це все, звичайно, для того ж німецького суспільства сумно підтвердила.

І тому все більше говорять, що корупція у відношенні до європейських політиків і залучення їх в орбіту Кремля, що все це в цілому - це не дружні дії, що це подвійна гра, стратегічна гра Москви проти Євросоюзу, в тому числі і проти безпосередньо Ангели Меркель.

- У Мюнхені зараз обговорювали можливі координати Росії на політичній карті світу, говорили про концепції, варіанти розвитку подій, про ідеї, які Кремль пропонує на "ринку стратегій". У зв'язку з цим, наскільки принциповим для розуміння конкретно нинішньої Мюнхенської конференції є програмний виступ голови форуму Вольфганга Ішингера двомісячної давності, в якому він підкреслив, цитата, що "спільного європейського дому як концепту у відносинах ЄС і Росії більше немає. Він зруйнований анексією Криму". Про які варіанти тоді взагалі можна говорити?

- Мені здається, що Ішингер і значна частина старих авторитетних німецьких політиків - це люди дуже досвідчені, дуже розумні. Вони продовжують перебувати в деякому коливанні, яке полягає в роздумах про те, чи треба остаточно стати на позицію так званої політики стримування.

А політика стримування Москви світу добре відома, ще з часів повоєнних США і Європи. Чи треба призначити Росію елементом "неприємного зла, що повільно розкладається", щодо якого треба проводити політику стримування? Чи все-таки Росія, за певних обставин, може бути партнером?

Це видно по тому, наприклад, що недавно в Москву поїхав прем'єр-міністр Баварії, глава ХСС і опонент Ангели Меркель Хорст Зеехофер. Можна не сумніватися в тому, що він дуже великий політик, і відправився він в Росію не тому, що, як лідер французького "Національного фронту" Марін Ле Пен, шукає там якихось кредитів.

Зеехофер поїхав до Путіна, тому що, звичайно, він належить до тих людей в Європі, для кого великою неприємністю була би остаточна відмова від партнерства і переведення Росії в позицію держави, щодо якої можлива тільки політика стримування.

І Вольфганг Ішингер, це видно, зі скорботою говорить про те, що Росія, анексувавши Крим, сама себе виводить з цієї концепції загальноєвропейського дому, який склався ще в період перебудови, гласності і періоду об'єднання Німеччини. Ні для кого, звичайно, радості немає в тому, що Росія надовго сама себе завела в безвихідь своєю агресивною політикою, безнадійною, з якої немає виходу, яка буде вести до економічного колапсу.

Я думаю, до речі, що зараз почне обговорюватися це дуже важливе, фундаментальне питання: що, якщо Росія більше не партнер, то тоді яка ж буде ціна її економічного саморуйнування? Ця перспектива, можливо, здається простою і очевидною, скажімо, українським журналістам, або російським ультра-опозиційним журналістам, з позиції "чим гірше, тим краще". Але я думаю, що сам Захід буде дуже цьому не радий.

Простий приклад: зараз йде обговорення питання - яка кількість співробітників спецслужб і підготовлених Заходом військових Іраку влилися в нинішні військові дії на боці різного роду ісламістських повстанців і терористів? Відповідь: дуже велика кількість.

А якщо довести Росію до колапсу, куди подінуться мільйони російських силовиків? Це тільки дуже наївні люди можуть вважати, що буде якась люстрація тощо. А реально з них утворюється море озлоблених божевільних, які бажають кудись поїхати повоювати.

Точно також можна уявити і масштаби біженства з Росії, в разі економічного колапсу російської економіки. Все це дуже і дуже непрості питання цього посиленого протистояння, яке, звичайно, зважують всюди, - і в Вашингтоні, і в Берліні, і в Парижі: а куди далі це прийде? - вважає політолог Олександр Морозов.