Стратегічна перевага: Чим українські танки на Донбасі виявилися кращими за російські, - експерт (фото)

Танки, що з'явилися в роки Першої світової війни, як показує досвід останніх локальних війн, залишаються основою ударних можливостей піхоти. Дуже показовим щодо цього є досвід війни на Донбасі, яка починалася як антитерористична операція, але дуже скоро переросла в повномасштабну війну, де обидві сторони широко застосовували танки та артилерію, повідомляють Патріоти України з посиланням на depo.ua.

У спадок від СРСР Україні дісталися майже 6500 танків різних типів: Т-55, Т-62, Т-64, Т-72, Т-80. До речі, така різноманітність типів була дуже характерною для Радянського Союзу, де застарілі моделі не знімалися з озброєння, а навпаки, модернізувалися. Таким чином досягалася чисельна перевага над НАТО.

Звісно, Україні було не по кишені мати на озброєнні одразу кілька типів танків із різними двигунами та обладнанням, тому 1991 року було прийнято рішення відмовитися від тих типів танків, які не виготовляються в Україні. Таким чином, на озброєнні ЗСУ залишилися лише "харківські" Т-64, а бази зберігання стали донором для "Укрспецекспорту", який знаходив покупців для Т-72-х серед "дружніх" країн Африки та Азії. Кошти від експорту частково пішли на модернізацію Т-64-х. Так з'явилася модифікація Т-64БМ "Булат".

Т-64БМ "Булат" у складі 1-ї окремої танкової бригади ЗСУ України

Танковий парк України на початок 2014 року складався з 10 танків Т-84 "Оплот" і 1100 Т-64, з яких 76 модернізовані до рівня Т-64БМ "Булат". Ще до 650 Т-64, а також до 273 Т-80 і до 474 Т-72 були на зберіганні.

В українській армії зразка весни 2014 року було дві танкові бригади — 1-а гвардійська окрема, яка базувалася в Гончарівську, Чернігівська область) і 17-а окрема (місто Кривий Ріг, Дніпропетровська область). Крім них, незначну кількістю танків також мав 169-й навчальний центр Сухопутних військ "Десна" та Академія Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

З початком кримської кризи бригади почали приводиться в бойову готовність, що показало справжній стан справ. Так, у Гончарівську з ангарів змогли вигнати всього кілька "Булатів", а в 17-й танковій під час планового огляду згоріли одразу дві машини з боєкомплектом.

Попри все спільними зусиллями військових і волонтерів до початку травня 2014 року танкові бригади отримали більш або менш боєготовий вигляд. При цьому 1-а залишалася на Чернігівщині для відбиття можливого удару росіян у напрямку Києва (влітку була перекинута на Луганщину).

Основний танк української армії – Т-64БВ

На першому етапі війни – штурм Слов'янська, зачистка північного Донбасу – танки використовувалися досить примітивно. Переважно як засіб підтримки піхоти при блокуванні і прочісуванні місцевості, для супроводу колон, охорони та оборони блокпостів, як далекобійні і маневрові вогневі засоби. Проте в липні 2014 року на озброєнні незаконних збройних формувань з'являються танки (за твердженням самих бойовиків – трофейні, за фактом – поставлені з Росії) і велика кількість протитанкових засобів, що різко змінює характер застосування танків.

У літній кампанії 2014 року армія зазнала досить відчутних втрат у танковому парку – причому бойові з них були чи не найменші – велика частина техніки була кинута (або знищена методом самопідриву) через жахливий технічний стан. Більше того, не всі танки мали навісні комплекти динамічного захисту, а ті, які мали, виявилося, що елементи не заряджені вибуховою речовиною. У військах було недостатня кількість танкових тягачів і БРЕМ (броньовані евакуаційні машини), що ускладнювало організацію своєчасної евакуації пошкоджених машин.

Саме втрати змусили задіяти буквально все, що можна. Першими, звісно, викотили Т-64-е. Крім знятих із консервації та тих, що пройшли ремонт Т-64БВ, у військах з'явилися Т-64БВ-1, експортні Т-64Б1М (дісталися полку НГУ "Азов") і навіть зовсім вже застарілі, без динамічного захисту Т-64Б.

Російський трофейний Т-72Б1 у складі 93-ї окремої механізованої бригади

Але і цього для зростаючої армії (чи то жарт, за короткий час було сформовано 15 нових бригад) було мало, тому взимку 2014 року на озброєння були поставлені Т-72. Причому одразу кількох модифікацій: Т-72УА, Т-72АВ, Т-72А і Т-72Б. Більше того, у частини ВДВ почалися поставки танків Т-80БВ. Ну й, нарешті, останнім часом почали з'являтися фотографії транспортування і дій на полігонах Т-55МВ і Т-62, хоча цілком ймовірне їх використання як навчальних машин.

Найбільш активно українські танки застосовувалися влітку 2014 року, в боях за Донецький аеропорт і в ході Дебальцевської операції взимку 2015 року. Нашим танкістам доводилося воювати як у складі тактичних груп, так і самостійно.

В історії війни було зафіксовано кілька зустрічних танкових боїв, у тому числі і з сучасними російськими Т-72Б3 (кілька танків були захоплені як трофеї). У більшості випадків танкісти показували досить високу виучку, з'явилися і свої танкові аси з 5 і більше знищеними бронецілями.
У цьому плані досить показовий танковий бій під Логвиновим у лютому 2015 року, коли наші танкісти на "Булатах" вступили в бій із російськими "сімдесят двійками" 5-ї окремої танкової бригади.

Завданням танкістів 1-ї танкової бригади було прикриття атаки групи 30-ї механізованої бригади на Логвиновому. В село танки не заходили, а прикривали лівий фланг атаки. При підході до мети піхота була раптово атакована поодиноким Т-72. Не чекаючи танкового прикриття, російський танк був уражений з відстані 900 метрів. Практично одразу по "Булатах" був відкритий жорстокий вогонь. У результаті прямого влучання в один із танків спрацювала система активного захисту "Ніж", яка не тільки врятувала екіпаж, але й зберегла боєздатність танка як бойової одиниці. Після того, як змогли засікти позиції другого ворожого танка, прямим влучанням він був знищений. Всього за бій за Логвинове противник втратив три Т-72, у наших втрат не було. Варто зауважити, що всього за час боїв під Дебальцевим ця танкова рота 1-ї бригади знищила 6 танків і 1 БМП противника.

Т-72Б відносно недавно з'явилися в зоні проведення АТО

Тут варто кілька слів сказати про унікальну систему динамічного захисту "Ніж". Вона відрізняється від російської системи "Контакт-5" насамперед новим принципом впливу на атакуючі боєприпаси за допомогою кумулятивного струменя, який руйнує і дестабілізує ворожий снаряд або кумулятивний струмінь. Такі розробки велися в Радянському Союзі наприкінці 80-х років фахівцями НДІ Сталі, проте далі експериментів справа не пішла. А ось українським фахівцям (СКТБ ІПП НАНУ спільно з ДП БЦКТ "МІКРОТЕК", НДЦ "Матеріалообробка вибухом" ІЕЗ ім. Патона НАНУ і ХКБМ ім. Морозова) вдалося довести нову систему до прийняття на озброєння в 2003 році. Ще до бойових дій на Донбасі фахівці оцінювали ефективність комплексу в порівнянні з "Контакт-5" в 2-3 рази, що і було підтверджено українськими танкістами в ході бойових дій.

Відзначені випадки масового героїзму танкістів - підриву екіпажу разом із танком для недопущення потрапляння в полон. Найбільше висвітлювався в ЗМІ подвиг капітана Олександра Лавріненка з 93-ї окремої механізованої бригади, проте перший такий випадок був зафіксований ще 17 червня 2014 року в тривалій перестрілці біля селища Металіст у Луганській області.

Особливістю війни на Донбасі є наявність великої кількості танків і в незаконних збройних формувань. Причому першими в дію бойовики ввели музейні екземпляри. Так, на початку червня 2014 року з'явилися фотографії радянського танка часів Другої світової війни ІС-3, який місцеві сепаратисти зняли з постаменту в парку "Ювілейний" міста Костянтинівка. Озброївши кулеметом, танк кілька разів намагалися використати проти армії, згодом машина була кинута. Ще три-чотири танка Т-34-85 були зняті з постаментів у Дружківці, Донецьку і десь на Луганщині, проте даних про їх бойове застосування не було.

Танками Т-80 посилили повітряно-десантні частини

Та в принципі вони були і не потрібні – із середини червня в бойовиків у товарних кількостях з'являються спочатку Т-64, а потім і Т-72.

Перші Т-64БВ з'явилися в розпорядженні НЗФ 12 червня, коли три машини пройшли своїм ходом зі сходу на захід через Сніжне, Торез, Макіївку до Донецька. Це був, швидше, пропагандистський хід, оскільки поява колони танків супроводжувалася форменою істерією в ЗМІ "молодої республіки" – масово з'явилися повідомлення, що "отримали на озброєння три танки", скромно промовчавши, від кого саме отримали. Надалі такі поставки ретельно маскуватимуться і, тим більше, не світитимуться в пресі.

20 червня 2014 року з Росії прибули чергові п'ять танків Т-64БВ. При цьому в соціальних мережах засвітилися фотографії цих танків на трейлерах у прикордонних районах Ростовської області. Для інформаційної підтримки 19-20 червня російські ЗМІ активно тиражували новину типу "Ополченці захопили танкову базу під Слов'янськом", яку практично одразу самі ж і спростовували.

Вже перший же захоплений у супротивника українськими бійцями Т-64 (при обороні Артемівських складів) показав джерело отримання танків. В офіційному повідомленні Міністерства оборони України від 27 червня 2014 року говорилося буквально таке: "Після аналізу, проведеного фахівцями Військової служби правопорядку у Збройних силах України, встановлено, що згідно із заводськими номерами цей танк Т-64БВ випущений у жовтні 1987 року на Харківському танковому заводі імені Малишева. За архівними даними, ця бойова одиниця була відправлена у військову частину, яка на той час дислокувалася на території Росії. На обліку у Збройних силах України цей танк Т-64БВ не перебував і не перебуває".

Т-64Б у складі незаконних збройних формувань

На сьогодні, за деякими даними, на озброєнні незаконних збройних формувань на Донбасі перебуває 320 танків Т-72А/Б і Т-64.
Таким чином, можна сміливо говорити, що війна на Донбасі підтвердила висновки провідних західних теоретиків і показала шляхи подальшого розвитку танкового парку України. У ході бойових дій танки досить успішно показали себе в ролі універсального, добре захищеного і мобільного вогневого засобу поля бою для підтримки немеханізованої і механізованої піхоти.

У черговий раз було продемонстровано, що танки, об'єднані в самостійні частини і з'єднання, можуть рішуче переломити ситуацію і завдати поразки навіть численнішому противнику.

Що стосується подальшого розвитку танкового парку, то очевидно, що після закінчення "гарячої фази" бойових дій Україну чекає уніфікація шляхом встановлення однакових гармат і кулеметів, однотипних двигунів і трансмісій.